Американський фолк-гурт в Україні: інтерв’ю з «Лорою Кортезі і Данс Кардз»

Автор посту: Леся Трачук, Відділ преси, освіти та культури Посольства США

Read in English

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

1-6 березня Україну відвідав американський фолк-гурт із Бостону, штат Массачусетс, «Лора Кортезі і Данс Кардз». Концерти групи відбулися у Харкові і Києві. Крім концертів, музиканти провели майстер-класи та презентації американської фолк-музики.

Лідер гурту Лора Кортезі поділилася з нами своїм думками та враженнями щодо гастрольного туру Україною.

Чому ви вирішили приїхати з концертами до України?

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

Ми беремо участь у гастрольному турі кількома країнами, організованого програмою «Американська музика за кордоном» за підтримки Державного Департаменту США.
Протягом багатьох років за цією програмою велика кількість американських музикантів відвідала багато країн по всьому світу. Музиканти беруть участь у цій програмі на конкурсній основі. Спочатку проходить відкрите прослуховування. У цьому році заявки на участь у програмі подали понад 400 гуртів. Для наступного «живого прослуховування» обирають меншу кількість учасників, а в фінал потрапляють лише 10 музичних колективів. Програма «Американська музика за кордоном» співпрацює з посольствами по всьому світу, щоб визначити, які групи мають відвідати ту чи іншу країну, в залежності від того, що вони можуть запропонувати місцевій аудиторії. В рамках цієї поїздки, ми вже побували в Естонії і Греції. Цього тижня ми тут, в Україні, а потім збираємося з концертами в Чорногорію.

Які ваші враження від українців, з якими вже встигли зустрітися?

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

У нас була неймовірна ніч в Харкові [гурт виступив у приміщенні вільного  простору “Фабрика”, зала якого була заповнена вщент] Мабуть, там зібралася найкраща публіка, яку ми бачили протягом всього туру. З самої першої пісні слухачі аплодували. Гадаю, що 70%  були студентами, чи школярами, і це пояснює їх ентузіазм і захопленість, але насправді всі, хто був в залі, співали разом з нами. Був навіть один хлопець, який на наш заклик: «Чи хтось хоче потанцювати?» встав, і почав дуже гарно танцювати. Це було чудово.

Ми також провели майстер-клас і прес-конференцію в Національній академії мистецтв у Харкові. Було багато запитань щодо музичної освіти в Штатах. І в нас була чудова можливість розказати по це, а також про те, що кожне місце відрізняється, кожен штат відрізняється, кожне місто відрізняється, і кожен індивідуальний досвід відрізняється. Нас також запитували про те, як це бути незалежним музикантом, і як заробляти на життя власною справою. Ми також говорили про коріння музики Аппалачі, яку ми граємо. Це суміш шотландської скрипкової музики 17-го століття і африканської музики, які з часом об’єдналися в один музичний напрямок у США.

Ми також зустріли викладача-майстра гри на балалайці. Поспілкувалися і заграли разом, і це було дуже жваво. Він знав декілька мелодій у стилі блуграс, тому нам з ним було весело.

Можете описати свою музику у трьох словах?

Інді. Камерна. Фолк.

Ви знаєте українських музикантів, співаків композиторів? Можливо, у вас є улюблені?

До того, як ми приїхали в Україну, ми дуже мало знали про українську музику. І коли ми готувалися до поїздки, ми шукали українські композиції онлайн. І так натрапили на Червону Руту. Це весела, позитивна пісня, яка має багато різних версій. Ми її ще не вивчили, але вона вже припала нам до душі.

Advertisements

Інтерв’ю з Хобартом Ерлом, першим американцем, який став Народним артистом України

Автор посту: Емма Хатчінз, інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру
Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру

Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру, який підняв його на новий щабель і був удостоєний звання Народного артиста України наказом президента України Віктора Януковича від 27 червня 2013 року,  люб’язно погодився надати інтерв’ю Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні  і розказати про все, починаючи з його реакції на нагороду і дружби з українським актором Богданом Ступкою, і закінчуючи його пропозиціями щодо поліпшення архітектурного вигляду Одеської філармонії. Докладнішу статтю про внесок пана Ерла в українську музику та культуру можна знайти тут.

 Ви є першим і єдиним американським митцем, який отримав звання «Заслужений артист України», а згодом і звання «Народний артист України». Що Ви відчували, коли дізналися, що отримаєте цю нагороду, особливо враховуючи Ваш статус іноземця в Україні?

Я був у Москві, здійснював запис із Державним симфонічним оркестром Росії у Великому залі Московської консерваторії, коли отримав електронний лист від одного з приятелів з  Києва з вітаннями з нагоди отримання цієї нагороди. Моєю першою думкою було: «Він що, жартує зі мною?»  Проте, за півгодини мої колеги знайшли на офіційному сайті президента України підтвердження, що це правда. Я був вражений. Наступного дня в Москві був незабутній момент, коли оркестр аплодував мені стоячи та грав туш на сцені Великого залу консерваторії.  Це звання для мене – дійсно велика честь. Коли я перебував у Москві, думками звернувся до мого покійного друга, видатного українського актора Богдана Ступки. Шість місяців тому, коли я востаннє приїжджав до Москви, я жив в Українському культурному інституті, в кімнаті, де він завжди зупинявся і на якій тепер є меморіальна дошка, присвячена Богдану Ступці. Протягом 1990-х років Богдан часто приходив на мої концерти з Національним одеським філармонійним оркестром в Києві, і обов’язково заходив за куліси зі своїм маленьким онуком. Пізніше, під час свого перебування на посаді Міністра культури (кінець1990-х років), одного разу він мені сказав: «Хобарт, Ви повинні бути Народним артистом», і почав розкручувати цю ідею, хоча за законом повинно пройти мінімум 10 років між отриманням звання «Заслужений» і «Народний». Тепер я згадав його слова і подумав, що Богдан був би радий бачити цей титул, яким мене нагородили після стількох років.

 Чому Ви вирішили працювати в Україні і що змусило Вас залишитися тут так довго?

Це питання задають мені знову і знову. І про це вже багато писали (наприклад,  у «Рідерз Дайджест» за 1996 рік).  Можна сказати, що моя доля має багато спільного з географією, а моє перебування у Відні, зокрема, стало однією з головних причин того, що я опинився в Україні.  Якби я не жив у Відні наприкінці 1980-х років,  я, напевно, ніколи б не поїхав далі на схід. До речі, Богдана Ступку я вперше зустрів у Відні у 1991 році під час гастролей, де він виступав  з театром ім. Івана Франка у Віденській опері. Саме того вечора я вперше  почув українську мову. Коли я збагнув, що не можу зрозуміти кожне третє чи четверте слово, до мене дійшло, що те, що я чув не було російською мовою. А що змусило мене залишитися в Одесі так надовго, то це, напевно, також «доля», хоча я хотів би додати, що ми, диригенти, багато подорожуємо. Я щороку даю концерти в багатьох країнах світу.

Який Ваш улюблений музичний твір  для виконання в Україні? Як вирішуєте, які композиції виконувати?

Протягом багатьох років я виступав з концертами в дуже різних залах і театрах по всій Україні і маю визнати, що оперні театри в Києві, Одесі та Львові дуже особливі. Однак, без сумнівів, філармонія в Одесі – мій улюблений концертний зал. Це також, безперечно, найкращий концертний зал для симфонічних оркестрів в країні. Сумно те, що потенціал цього залу ще мало хто зрозумів, незважаючи на численні рекомендації, зроблені видатним акустиком Расселом Джонсоном у доповіді про цей концертний зал.  Але найприємніше в цьому те, що якщо ці рекомендації будуть втілені, то, як сказав один з видатних діячів: «Одеська філармонія зможе змагатися з найбільшими концертними залами Європи».

Що стосується репертуару, то Національний одеський філармонійний оркестр кожного сезону виконує широкий спектр музичних творів різних композиторів. У нас дуже різноманітний репертуар. Нещодавно у травні 2013 року ми зіграли дві світові прем’єри на гастролях у Києві, в тому числі і “Подвійний концерт” для труби і тромбона австрійського композитора Рейнхарда Зюсса, в якому грали мої друзі із студентських днів у Відні – головний тромбон Віденського філармонійного оркестру Дітмар Кубельбек та його брат Райнер, головний трубач Віденського симфонічного оркестру. Я завжди додаю до програми старі композиції та ті, що ми виконуємо вперше. І ще один плюс в цьому – завжди приємно виступати з друзями, з якими ви не так часто маєте можливість зустрітись.

 Як Ви гадаєте, яку роль відіграє  музика  і мистецтво взагалі в сучасній  Україні?

Безперечно, вона відіграє велику роль. Україна – це країна з глибокими традиціями в мистецтві. Сподіваюся, що ця роль буде з часом вагомішою. Однак, я би збрехав, якби не сказав про те, що зараз є загальна  тенденція до розвитку «поп- культури», якої не було в  минулому. Безсумнівно, треба працювати більше, щоб зберегти ці традиції, оскільки з плином часу вони зникають.

 Які Ваші плани щодо майбутнього розвитку Національного одеського філармонійного оркестру?

Протягом багатьох років ми створили прихильну аудиторію в Одесі, а також проводимо декілька щорічних заходів, які дуже популярні серед місцевого населення. У нас  також є низка ідей щодо майбутнього розвитку, в тому числі проведення різних фестивалів, для яких Одеса є дуже вдалим місцем. Час покаже. Багато можливостей для майбутнього зросту залежать від акустичного потенціалу зали, а також її потенціалу як історичної архітектурної пам’ятки. Що стосується моєї власної творчості, я планую продовжити розширювати мої професійні горизонти.

Ексклюзивне інтерв’ю з Мері Вілсон з гурту «Сюпрімз» (“The Supremes”)

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Мері Вілсон з гурту "Сюпрімз" під час інтерв'ю в Києві

Слухайте розповідь Мері Вілсон про Мотаун, рух за громадянські права, колекцію суконь гурту «Сюпрімз» та “школу життя” поп-зірки в ексклюзивному інтерв’ю, яке вона дала Посольству США у Києві 3 лютого 2011 року. 

Мері Вілсон написала наступне про свою поїздку до Києва: 

“Я чудово провела час в Україні. Нас так добре прийняли в резиденції посла США Джона Теффта в Києві. А дружина посла, Марієла, так гарно заспівала разом зі мною зі сцени “Зупинись, … в ім’я любові”;  насправді ця сцена була в її вітальні!”

Мері Вілсон з гурту «Сюпрімз» 

Просимо вас завітати на інтерактивну, мультимедійну виставку в

Мері Вілсон та Марієла Теффт, дружина посла Теффта, співають разом

 Українському Домі, яка розповідає про тернистий шлях найуспішнішої групи 1960-х – «Сюпрімз»! А також про музичний  стиль Мотаун, що виник і виріс на тлі руху за громадянські права, і добре характеризує той час. Не пропустіть можливість дізнатися більше про цю епоху. Виставка працює безкоштовно в Українському Домі  і відкрита щодня з 4 по 14 лютого, з 11 ранку до 7 вечора.

Вступ до місячника афроамериканської історії, частина друга: Мері Вілсон з гурту «The Supremes» («Сюпрімз»)

Автори: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США та Хезер Фабрікант, заступник аташе з питань культури Посольства США

Подкаст: Послухати | Завантажити
В рамках проведення місячника афроамериканської історії Посольство США з нетерпінням очікує на приїзд до Києва Мері Вілсон. Вона виступатиме з концертом 4 лютого о 7-й вечора в Концертній залі Музичної академії ім. Чайковського (квитки можна придбати в касах), а також представить в Українському Домі виставку «Історія гурту «The Supremes»» з  демонстрацією  знаменитих нарядів часів популярності колективу і фото тур, присвячений  «The Supremes» та руху за громадянські права (виставка триватиме з 4 по 14 лютого з 11:00 до 19:00).

Один з найуспішніших музичних гуртів усіх часів, «The Supremes» (Дайана Росс, Флоренс Баллард і Мері Уілсон), стрімко піднявся до вершин слави у 1960-х з завдяки низці своїх першокласних хітів. Гламурний стиль та чарівність зробили їх найпопулярнішим жіночим гуртом в Америці того часу, що конкурував навіть з «The Beatles». Надзвичайно швидкий злет популярності гурту «The Supremes» від локального проекту міста Детройт штату Мічіган до суперзірок – наче американська версія казки про Попелюшку. Але приголомшлива популярність гурту відбувалася на тлі великих змін в американському суспільстві та в контексті руху за громадянські права.   «Історія гурту «The Supremes»» – це розповідь про музику, моду та маркетинг, але водночас і про ту роль, яку музика відігравала у зміні ставлення до афроамериканців, і про те, як відкривалися двері, що раніше були для них зачинені.

Звичайно, успіх «The Supremes» значною мірою залежав від неймовірної команди, що її зібрав детройтський бізнесмен Баррі Горді, який заснував знамениту компанію «Motown». Ця компанія звукозапису, якою володіли, керували і яку фінансували афроамериканці, домінувала на карті популярної музики понад десятиріччя і вражала слухачів неймовірними творчими імпульсами. Чи знали ви, що у 1968 році перший студійний запис Майкла Джексона – у складі його сімейного широко популярного музичного ансамблю «The Jackson 5» – відбувся на «Motown»? Серед інших знаменитостей, які записувалися на «Motown»,  були  The Temptations, The Four Tops, Smokey Robinson, Marvin Gaye, Stevie Wonder, Lionel Richie та навіть сучасні Erykah Badu і India Aria.

Молоді дівчата з гурту «The Supremes» (який спочатку називався «the Primettes»)  після школи постійно крутились навколо “Hitsville USA”– штаб-квартири «Motown», при потребі допомагали в роботі і співали як дублерки. У січні 1961 року вони почали нарешті офіційно працювати на компанію. Після того, як вони змінили назву, у 1964 році з’явився перший хіт гурту  «The Supremes» «Куди поділося наше кохання» («Where Did Our Love Go») – він був на першому місці щотижневого американського музичного рейтингу популярної музики «Billboard Hot 100». Згодом, між 1964 і 1969 роками, гурт вийшов до слухача з десятками популярних пісень, які зробили його найуспішнішим в історії. Шалений успіх прийшов негайно, з такими хітами, як «Дитяча любов» («Baby Love»),  «Зупинись в ім’я кохання» («Stop in the Name of Love»), «Я чую симфонію» («I Hear a Symphony»), «Не підганяй кохання» («You Can’t Hurry Love»), «Ти тримаєш мене» («You Keep Me Hangin’ On»),  «Подія» («The Happening»), «Дитя кохання» («Love Child») і «Колись ми будемо разом» («Someday We’ll Be Together»).

Шоу Еда Саллівана

«The Supremes» зробили багато чого вперше для подолання расових бар’єрів. Вони були одними з перших чорношкірих виконавців, які регулярно з’являлися в американських телевізійних програмах, зокрема 17 разів були гостями, мабуть, найпопулярнішого шоу шістдесятих – The Ed Sullivan Show («Шоу Еда Саллівана»). Вони стали одним із перших афроамериканських музичних гуртів, популярним як серед чорношкірої, так само і серед білої публіки, прокладаючи шлях іншим колективам «Motown», для багатьох інших артистів і по сьогоднішній день.

Пам’ятаючи про Мартіна Лютера Кінга і готуючись привітати Мері Вілсон, ми також з нетерпінням очікуємо у лютому на місячник афроамериканської історії. Посольство представлятиме багато різних заходів, присвячених внеску афроамериканців та про рух за громадянські права у США. Відбудеться серія кінопоказів у приміщенні Американської бібліотеки при  Києво-Могилянській академії. 28 січня та 11 лютого ми покажемо стрічку “Soundtrack for a Revolution» («Саундтрек до революції») з українськими субтитрами. Цей документальний фільм досліджує зв’язок між музикою і соціальними протестами у 1960-х роках. 4 та 18 лютого демонструватиметься картина “Dreamgirls” («Дівчата мрії»), в якій йдеться про вигаданий гурт студії «Motown», його історія іноді нагадує історію гурту «The Supremes». Будь ласка, відвідайте вебсайт Американської бібліотеки, аби дізнатися більше про кінопокази.

Легенда фольку Пітер Ярроу з групи «Пітер, Пол і Мері» та Марія Бурмака записали диск українською мовою для кампанії, спрямованої проти агресії в школах

Пітер Ярроу з групи «Пітер, Пол і Мері» та Марія Бурмака в студії "Кофеїн"
Пітер Ярроу з групи «Пітер, Пол і Мері» та Марія Бурмака в студії "Кофеїн"

Автор посту:  Сьюзан Клірі, Аташе з питань культури Посольства США

Якби ви побачили, як Пітер Ярроу і Марія Бурмака працюють у студії «Кофеїн» над записом трьох пісень до кампанії Пітера «Операція “Повага”»,  спрямованої проти агресії в школах, ви могли б подумати, що вони співають разом уже багато років поспіль.  Але перед тим, як уперше зустрітися 16 грудня, щоб записати пісні, вони спілкувалися лише електронною поштою і слухали музику одне одного. Результати цієї співпраці виявилися настільки природними, що Пітер сказав Марії після першого імпровізаційного виконання пісні «Відповідь вітер відніс»:  «Саме так і мало бути!»

Виконавець фольк-музики Пітер Ярроу, один із членів впливової фольк-групи «Пітер, Пол і Мері», цього тижня перебуває в Україні  в рамкaх проведення кампанії з навчання школярів толерантності і взаємоповаги через музику.  Його пісню «Не смійся з мене» було написано спеціально для цієї програми, яку вже запровадили в себе понад 22 тисячі американських шкіл і яку буде представлено в Україні у партнерстві з Корпусом миру, Асоціацією християнської молоді (YMCA) й українською НУО «Альтернатива В» і за підтримки Відділу преси, освіти і культури Посольства США.  Українська версія, виконана Марією Бурмакою і записана у четвер разом із Пітером, виявилася напрочуд гарною і зворушливою піснею, яка має однаковий вплив і на дітей, і на дорослих.  А виконані Марією пісні Боба Ділана «Відповідь вітер відніс» і «Крихітний вогник мій» дуже гарно звучать у перекладі.

Студенти другого і третього курсів Музичного інституту ім. Глієра співають разом із Марією Бурмакою
Студенти другого і третього курсів Музичного інституту ім. Глієра співають разом із Марією Бурмакою

Студенти другого і третього курсів Музичного інституту ім. Глієра (Катерина Андрєєва, Анна Комлякова, Яна Мельник, Марія Дмитрук, Олександр Мельниченко, Олександр Мариненко, Кирило Сучак, Ігор Бенедик) супроводжували спів Марії для диску, який буде випущено в Нью-Йорку протягом наступного місяця. Студенти провели у студії понад п’ять годин, працюючи разом із Марією й Пітером, і насамкінець проспівали для Пітера кілька українських народних пісень.

У 1999 році Пітер заснував некомерційну організацію під назвою «Операція ”Повага”»: «Не смійся з мене», підгрунтям якої є його пристрасна віра в те, що музика, з її здатністю об’єднувати спільноти і бути каталізатором змін, може стати унікальним організаційним знаряддям і водночас джерелом натхнення для дітей.  Проект використовує музику і відео у поєднанні з шкільною програмою морального виховання, щоб боротися з агресією у школах і створювати безпечне середовище для дітей, сповнене співчуття і турботи.

Пітер Ярроу в студії звукозапису "Кофеїн"
Пітер Ярроу в студії звукозапису "Кофеїн"

Для Пітера Ярроу вже багато років громадянська діяльність іде пліч-о-пліч з музикою.  Разом зі своїми партнерами по групі, Ноелем Полем Стукі й Мері Треверс, Пітер брав активну участь в американському Русі за громадянські права. У 1963 році, під час Маршу за громадянські права у Вашингтоні, очолюваного д-ром Мартіном Лютером Кінгом молодшим, де він виголосив свою історичну промову «В мене є мрія», тріо виконало дві знамениті пісні «Відповідь вітер відніс» і «Якби в мене був молоток».  В 1965 році вони були учасниками маршу «Сельма-Монтгомері» в Алабамі.  Пітер організував і ряд заходів у рамках Руху за мир, спрямованого проти війни у В’єтнамі, зокрема фестивалі у Медісон Сквер Гарден і на стадіоні «Шей» у Нью-Йорку. Ці зусилля досягли кульмінації у добре відомому нині «Марші за життя» у Вашингтоні, який налічував близько півмільйона учасників і співорганізатором якого Пітер став у 1969 році. Після цього він віддавав свій час і талант вирішенню численних проблем суспільства, таких як боротьба за рівні права і гендерну рівність, за мир, і охорону довкілля, за якісну освіту і послуги хоспісів, проти безпритульності тощо.

Студенти другого і третього курсів Музичного інституту ім. Глієра разом з Пітером Ярроу
Студенти другого і третього курсів Музичного інституту ім. Глієра разом з Пітером Ярроу

На підтримку цієї програми в безкоштовному концерті, який відбудеться в суботу (18 грудня, 2010) в Українському домі, виступить і Марія Бурмака. Разом із Пітером співатимуть його донька Бетані й син Крістофер, які також є професійними виконавцями й музикантами.

Більше фото на сторінці Посольства США у Фейсбук.