Різдвяні колядки, вертеп та кутя у Львові: відмінний початок 2016 року

Автор: Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт

Read in English

Львів, січень 2016
Львів, січень 2016

Вітаю всіх з Новим Роком! Мені особливо пощастило – я провів перший тиждень після повернення в Україну на святкуванні Різдва у Львові. Львів гарний завжди, але сніг, що вкрив церкви і площу Ринок, зробив мою подорож особливо незабутньою.

Я ніколи досі не мав нагоди відвідати Львів у святкові дні, і мушу сказати, що рівень активності його жителів просто неймовірний. Тисячі людей

Львів, січень 2016
Львів, січень 2016

зібралися на площі Ринок, вишикувавшись у довжелезні черги, щоб покататись на ковзанах і піднятись на вежу адміністративної будівлі. Це нагадало мені великі різдвяні ринки, які я пам’ятаю з часів мого перебування у Відні.

Депутат Ради, з яким ми прогулювалися старим містом, знайомив мене з українцями з усіх куточків України – Одеси, Слов’янська, Києва й Харкова,  – що зібралися тут відсвяткувати Різдво. Це – переконлива демонстрація єдності України.

DSC_0143 small
Львів, січень 2016

Я був зворушений, коли слухав колядки в Домініканському соборі, заборонені законом у сталінську епоху, а також насолоджувався численними вертепами. Хоча традицію різдвяних вистав поширено в багатьох країнах, я й гадки не мав, яким політизованим може бути вертеп, з унікальним поєднанням гумору, музики та іронії. На Святвечір я отримав рідкісну нагоду приєднатися до мера Садового та наших друзів і колег на традиційну різдвяну вечерю, де вперше скуштував кутю. Це було дуже смачно! Зважаючи на те, яка вона солодка, я розумію, чому це задоволення можна дозволити собі лише раз на рік.

Кожна з цих різдвяних традицій свідчить про гідність і творчий потенціал унікального українського національного характеру, і я був радий долучитися  до багатьох українців, об’єднаних сім’єю, дружбою і звичаями. Цей чудовий початок сповнює мене ще оптимістичнішими сподіваннями щодо того майбутнього, яке чекає на Україну в 2016 році, який, за всіма передбаченнями, стане історичним.

Різдвяні традиції моєї родини

Автор посту: Шеріл Бистрянскі, Аташе з питань культури Посольства США

Read in English

Діти почали питати про новорічну ялинку ще з 1 грудня. Нарешті ми з чоловіком здалися і в середині грудня зняли згори новорічні прикраси. Поставили різдвяну музику (деякі наші улюблені композиції: “A Charlie Brown Christmas” Вінса Гуаральді, “Santa Baby” Ерти Кітт, класичний запис Бінга Кросбі “I’ll Be Home for Christmas” і, звичайно, традиційні колядки, такі як “Silent Night,” “Joy to the World,” та “Angels We Have Heard on High”) і разом прикрасили нашу оселю. Коли наші діти були ще маленькими, вони допомагали нам розвішувати іграшки на ялинці, принаймні на тій висоті, куди могли дістатися. Щойно ялинку було оздоблено, мій чоловік Білл брав когось із дітей на руки і підіймав до рибки, ангела чи зірочки (за їхнім вибором) до самісінької верхівки. Тепер наші діти – підлітки і все це роблять самі, розвішують гірлянди й іграшки, тоді як ми з Біллом, дивлячись на них, дивуємось, як же швидко вони виросли. Цього року їм вистачає зросту, аби дотягтися до верхівки без сторонньої допомоги. Ми розвісили різдвяні панчохи на поручнях сходів, оскільки в нас немає каміну. Там є навіть крихітна панчішка для Родзинки, нашої киці.

Наша ялинка відображає нашу сімейну історію. На ній є кілька прикрас із того часу, коли я була ще зовсім маленькою, – керамічний сніговик, якого я у віці трьох чи чотирьох років покрила чорними, фіолетовими й зеленими каракулями, і ретельно розмальований різдвяний янгол, якого я зробила у школі в четвертому класі. Є там і сплетена гачком зірка, яку моя тітка подарувала нашій родині на Різдво 1980 року. Під ялинкою стоять маленькі пластикові гноми, які прикрашали сходи будинку, де Білл провів дитинство. Є тут і три маленькі балерини ручної роботи, що їх подарувала мені сестра, коли я переїхала в свою першу квартиру (вони якраз провели кілька років на підлозі, а не на ялинці, оскільки ними любила гратися моя дочка, коли була маленькою). Є дві дуже крихкі скляні прикраси з набору, що його мій батько купив для матері, коли вони побралися. Є фотографії моїх дітей-малюків. А зараз уже є і прикраси, зроблені дітьми в школі. Як американські дипломати, ми багато подорожуємо по світу і додаємо до нашої колекції традиційні прикраси з тих країн, де ми жили. У нас є карнавальні маски з Домініканської Республіки, традиційна щорічна різдвяна прикраса з Білого дому 2009 року (ми тоді жили у Вашингтоні, округ Колумбія), крихітні валянки з магазину в Сергієвому Посаді (пам’ять про наше перебування у Москві), дерев’яні матрьошки, розписані вручну, і, звичайно, маленький тризуб і булава.

У середині грудня наше піаніно було готове до різдвяних веселощів і пісень у колі сім’ї. А на Миколая я так пройнялася святковим настроєм, що почала випікати різдвяне печиво. Кожна американська родина має свої улюблені рецепти. В моєму дитинстві ми випікали гори цукрового печива і довго його прикращали. Пам’ятаю, як маленькою дівчинкою я пишалася своїми творіннями – сніговиком, янгеликом, ялинкою. Як не дивно, але мої діти не люблять цукрового печива, тому ми випікаємо власну гору печива за іншими рецептами: макове, «Snickerdoodles», шоколадне, «pepparkakor», шведські солодощі.

DSCF6292 (1)Бабуся мого чоловіка народилась у Швеції. Щороку вона випікала «pepparkakor», тонке імбирне печиво, яке потім розмальовували цукровими фарбами. За рецептом це печиво має бути конкретної форми та кольору. Зірка, дзвіночок, серце, а з кольорів тільки червоний і зелений, і крапка. Це – традиція! Бабуся Свеа поділилася зі мною рецептом, щойно я одружилася, отже, тепер ми випікаємо «pepparkakor» щороку, але з невеликою різницею. Чи знаєте ви, що один із секретів смачного печива – це добре, кілька разів розкачане тісто? Коли ви вирізуєте з тіста зірки та дзвіночки, між ними завжди залишаються невеличкі проміжки. Якось, вирізуючи печиво з сином, котрому було десь чотири чи п’ять років, я запитала його, що ми зробимо з рештою тіста? Він засунув руку в мішок із формочками і витягнув маленькі і вузькі, у вигляді собачої кістки та босої ноги. Так ми додали до «pepparkakor» нові форми. А потім, коли до випікання долучилась і наша дочка, вона вирішила, що хоче оздоблювати печиво не лише червоним і зеленим, але й рожевим та фіолетовим кольорами. Отже, тепер щороку ми випікаємо купу печива за рецептом бабусі Свеа, але там є фіолетові та рожеві собачі кістки і відбитки ніг поруч із червоними й зеленими зірками та дзвіночками. Гадаю, що бабуся Свеа все зрозуміла б і тішилась би з того, що ми пам’ятаємо про неї, а її печиво – все ще дуже важлива для нас частина Різдва.

Я впевнена, що, коли мої діти виростуть, вони так само пристосовуватимуть наші традиції до нових обставин їхнього життя. У них будуть свої прикраси для ялинок і нові види печива на святковому столі. Але одна річ завжди залишатиметься незмінною. Ми – американці, розкидані по всьому світу, – будемо збиратися на Різдво, можливо, наживо, а можливо, і за допомогою Skype. Ми знайдемо час, щоб озирнутися назад, подивитися вперед і подякувати членам нашої родини та друзям за можливість зібратися разом.

Цього року ми разом святкуємо Різдво у Києві. Ми зберемося за нашим святковим столом з фіолетовим і рожевим імбирним печивом у формі собачої кістки і подякуємо нашим українським друзям та колегам, з якими ми пишемо новий розділ історії нашої родини.

Святкування Різдва і Дня дітей в Колорадо

Автор посту: Чандалі Віньярд, працівник політичного відділу Посольства США в Києві

Read in English

День дітей в Колорадо
День дітей в Колорадо

Грудень – особливий місяць для всіх американців, незалежно від їх релігійної належності чи місця проживання. Найбільше під час свят у моєму рідному місті Боулдер, штат Колорадо, я люблю сяйво величезної  зірки, яку запалюють над містом з боку гір між Днем подяки і Новим роком. Боулдер – одне з незвичних міст Сполучених Штатів, розташоване біля підніжжя величних Скелястих гір. Воно привертає велику увагу найрізноманітніших верств населення, особливо тих, хто цікавиться  альтернативними методами лікування, здоровим способом життя і любить проводити багато часу на свіжому повітрі. Мої батьки переїхали до Боулдера в 1970-х рр. іще молодими людьми і приєднались до буддійської спільноти Шамбала, яка є однією з найбільших буддійських громад у Сполучених Штатах.

Оскільки родина моєї матері має єврейське східноєвропейське коріння, а  родина батька належала до християн англо-французького походження, ми завжди святкували разом Різдво та День дітей під час буддійського свята Шамбали, яке припадає на день зимового сонцестояння 21 грудня. Прикрашати оселю до свята, як правило, починали десь у середині грудня, коли мама нарешті приносила додому ялинку, куплену на одному з численних ялинкових базарів міста. Моя мама має насправді одну з найкращих колекцій різдвяних прикрас, яку я коли-небудь бачила, де є і гарно оздоблені скляні кульки, які родина моєї бабусі привезла в Сполучені Штати з Польщі, й нові прикраси, що їх упродовж багатьох років ми збирали разом із бабусею, мамою і сестрою. Я добре пам’ятаю, як ми діставали зі сховку коробки з прикрасами, одну за одною розгортали ретельно запаковані іграшки, сподіваючись, що кожна з них може

Вівтар Шамбали
Вівтар Шамбали

стати найулюбленішою, і намагалися знайти для них ідеальне місце на ялинці. Ми не забували і про верхівку дерева, яку, зазвичай, прикрашали у кілька ярусів золотими кулями у формі цибулини з червоним і срібним орнаментом, які колись купила в Росії моя прабабуся. Щойно ми закінчували прикрашати ялинку, як приходив час облаштовувати наш «вівтар» до Дня дітей. Для цього поруч із ялинкою ми ставили невеликий столик, укритий золотисто-жовтою  атласною тканиною, оскільки золотий – це королівський колір буддистської Шамбали. На столик поміщали короля і королеву Шамбали, дві вишукано вдягнені ляльки, а також інші важливі речі: свічки, гілки ялівцю, ладан, цукерки та інші невеликі предмети, сакральні для нашої сім’ї.

Оскільки ми святкували і Різдво, і День дітей, за традицією в нашій родині ніколи не відкривали ніяких подарунків у День дітей, хоча в мене були друзі, які це робили. Під час святкування Дня дітей ми разом із сім’єю йшли в головний буддійський центр Боулдера, центр Шамбали, щоб відвідати заходи на честь цього свята. Головною подією Дня дитини була вистава, яку грали члени нашої громади, виконуючи ролі  короля Рігдена й королеви Шамбали, тигра, лева, дракона і гаруди, вигаданої буддійської тварини. Ігрові майданчики було розкидано навколо чарівного міста Калапи – столиці Королівства Шамбали. Загалом, щороку сюжет вистави трохи відрізняється від попереднього, але завжди підкреслює значення душевного підйому, щедрості, доброти і життєрадісності. Король із Королевою влаштовують грандіозний банкет для всіх дітей і сімей Королівства, щоб наголосити на особливій ролі дітей і провести рік теплом, світлом та веселощами. За сюжетом, Король і Королева можуть дарувати подарунки дітям, як це робить Санта у християнській традиції. На святкування Дня дітей спільноту Шамбали надихнули не тільки язичницьке відзначення середини зими, але також японські свята – День хлопчика і День ляльки, два весняних дні, коли хлопчики й дівчатка певного віку отримують у храмі спеціальні подарунки.

Для мене Різдво 25 грудня – не релігійне свято, але день, який я можу провести разом із сім’єю, розгортаючи подарунки, милуючись гарно вбраною ялинкою і насолоджуючись святковими стравами. Всі члени нашої сім’ї протягом кількох тижнів обирають подарунки одне для одного; ми любимо гарно загортати їх у папір і прикрашати стрічками, незалежно від їх розміру. Після того, як подарунки розпаковано, ми часто ходимо в кіно або граємо в настільні ігри перед святковою вечерею. Хоча ми не готуємо спеціальних різдвяних страв, цей день неможливо уявити без печива. Ми з мамою обираємо кілька рецептів печива з різдвяних номерів старої колекції журналів для гурманів. На різдвяну вечерю у нас, як правило, подають смажену яловичину з молодою картоплею, французький багет із свіжим зеленим салатом, пиріг і печиво на десерт.

Тепер, коли я вже доросла і живу далеко від дому, мої традиції святкування змінились. Якщо я не можу поїхати додому на канікули, я дістаю власну колекцію прикрас і оздоблюю невелику ялинку. Я зараз не святкую День дітей, оскільки ще не маю дітей і не практикую буддизм. Проте я хотіла б святкувати його знову, коли у мене з’являться свої діти, тому що воно займає особливе місце в моєму серці, а ще через те, що мені подобається сама ідея святкування Дня дітей.

Веселого вам усім Дня дітей та Різдва!

Світ Різдва

Автор посту: Дрю Барі, офіцер адміністративного відділу

Read in English

Кожен святковий сезон  я щосили намагаюся відновити родинні традиції, з якими я виріс. Здебільшого за останні вісім років я піддавався лінощам, і Різдво зводилося до розпивання  пива і перегляду телевізора. Все різко змінилася, щойно я одружився. Традиції, що раніше були сховані під килимом, швидко повернулися і замість лінощів я вже несу 10-ти футову ялинку чотири  прольоти по сходах і витрачаю невимовні години в Епіцентрі, вибираючи ялинкові прикраси. Відпочиваючи після того, як я дізнався, що придбана ялинка зависока для стелі моєї квартири, я почав розмірковувати про своє святкування Різдва раніше, і як воно може змінитися тепер, коли у мене є своя сім’я.

Як і для більшості сімей в Сполучених Штатах, різдвяний сезон починається, щойно закінчується День подяки. Раптом продавці виставляють на вулиці ялинки Дуглас, сосни Вірджинія і блакитні ялинки, а сім`ї з нетерплячими малими дітьми починають пошуки ідеального дерева. Вдома дерево вбирають у вогні та прикраси; різдвяні села, лускунчики, статуетки колядувальників і Санта-Клауси прикрашають кожен сантиметр вільного простору, і скрізь запах кориці й гвоздики. Все це підживлює очікування. Діти відкривають різдвяні календарі, систематично відліковуючи дні, що залишилися до приходу Санти, аж до настання вечора перед Різдвом.

Hunter's_Tree_Farm_06

У нашій родині кожна дитина мала чудову можливість відкрити один святково упакований подарунок напередодні Різдва, а потім відправитися дивитися гарні сни. Мій брат і я поклялися, що ми не будемо спати – це завдання ще більше сприяло нашому хвилюванню; але в кінцевому рахунку ми капітулювали,  нас будив хтось із люблячих батьків і повідомляв, що Санта таки дійсно відвідав наш будинок, і що подарунки чекають на нас. Ми тоді бігли вниз у вітальню з запаленою ялинкою, святково загорнутими подарунками, лускунчиками, різдвяними селами і фігурками колядувальників, щоб знайти щось нове, що прибуло  – незагорнуті подарунки. У нашій родині вважалося, що незагорнуті подарунки під ялинкою приніс Санта; це був знак того, що ми були гарними дітьми у році, що минув.

Різдвяне село
Різдвяне село

Моя дружина з Австрії. Її різдвяні традиції істотно відрізнятися від моїх. Замість того, щоб встановити ялинку в листопаді, їхнє Танненбаумс з`являється лише за пару днів до Різдва. Їхня версія Санта-Клауса приходить на початку грудня – це Святий Миколай зі своїм напарником Крампусом, диявольською істотою, яка лякає дітей і краде їхні іграшки, замінивши їх на вугілля та гвинти. На Різдво сім’я не працює разом, прикрашаючи свій будинок, це ангел, відомий як Крісткінд, прикрашає і наповнює будинок Різдвяним настроєм в той час, як діти перебувають на прогулянці. Вони повертаються, щоб побачити повне перетворення. Ялинка прикрашена, чарівно з’являються подарунки, а якщо пощастить, можна знайти пасмо волосся ангела біля підвіконня, з якого Крісткінд відлетів.

Крісткінд
Крісткінд

В Україні ми намагаємося поєднати різдвяні традиції моєї дружина з моїми. Коли я зрозумів, що мої діти будуть зростати і звикати до різних різдвяних традицій, я почав досліджувати, що лягло в основу американського Різдва. Сполучені Штати є країною іммігрантів, кожен з яких зробив свій внесок у створення традиційного американського Різдва, такого, як ми його знаємо сьогодні. І я пишаюся цим, і я радий бачити, як в американських різдвяних традиціях простежуються австрійські традиції моєї дружини, британські традиції батьків моєї матері і польські й словацькі традиції батьків мого батька. Я також радий, що моя сім’я продовжуватиме цей звичай. Іще одне наслідування, яке ми виявили відтоді, як живемо в Україні, – це вирізьблені по дереву Санта-Клауси. Ви їх можете побачити поруч із лускунчиками, різдвяними селами і статуетками колядувальників.

Вирізьблені  Санта-Клауси
Вирізьблені Санта-Клауси

День зимового сонцестояння

Автор посту: Льюелін Грем, Секретар Посла США

Read in English

Святкове дерево на День зимового сонцестояння
Святкове дерево на День зимового сонцестояння

З усіх свят у вікканскому або язичницькому календарях, свято зимового сонцестояння є моїм улюбленим. Звичайно ж, після Хеллоуїна. Усі люблять Хеллоуїн. Але свято зимового сонцестояння знаменує закінчення відступу сонця на небосхилі. Воно нагадує про обіцянку Богині, що сонце повернеться і що літо, нарешті, почало наближатися. Цієї ночі «Темний Король»  відпускає своє покривало і народжується маленька дитина – Сонце.

Традиційне листя падуба з червоними ягодами
 Листя падуба з червоними ягодами

Відзначаючи цей день, я обов’язково вживаю печиво у формі сонця, проводжу час із сім’єю, близькими друзями, а також роблю невелику церемонію. Свою вітальню я завжди намагаюся прикрасити вінком із гілок, оздоблений зірками та іншою мішурою, а також свічками, якщо це безпечно. В моїй сім’ї, що з 19-го століття зі сторони батька походить з Данії, існує тисячолітня традиція ставити святкове дерево на День зимового сонцестояння, яке відрізняється від різдвяної ялинки, бо воно дуже язичницьке! Мене дуже тішить, що в Україні скрізь росте омела. Коли я хотів, прикрасити таке дерево у Сполучених Штатах, мені потрібно було замовляти омелу з Європи за великі кошти. А тут вона скрізь! Серед прикрас я також використовую темно-зелені гілки падуба з криваво-червоними ягодами.

У Сіетлі, де я прожив більшу частину свого життя, рідко буває сніг узимку. А ось вам і ще один гарний факт про життя в Україні. У той час, як все ще важко добратися куди-небудь крізь лід та сніг, під час цієї найдовшої ночі у році, чудово – просто дивитися у вікно і бачити товсту блискучу ковдру із снігу, що перетворює місто на казковий світ.

Інша хороша річ про День зимового сонцестояння – це те, що ми з дружиною побралися у цей день і святкуємо річницю нашого весілля! Отже, в цей час в моєму житті багато урочистостей. Це найкращий час для роздумів про рік, що минув, обміну подарунками і зустрічами із друзями, подяки за прекрасне життя, що в мене є, та очікування нових звершень у наступному році. Бажаю вам гарного свята в день божественного сонцестояння! Нехай воно буде благословенне для вас!

 

І випав сніг!

Автор: Льюелін Грем, Секретар Посла

Засніжений Парк Шевченка

Цього тижня пішов перший в цьому році сніг і це нагадало мені, який чарівний Київ взимку. Моєї першої зими тут несподівано пішов сильний мокрий сніг. Це мій улюблений тип снігу – з нього легко ліпити сніговиків і його легко прибирати. Одна з речей, за які я люблю Україну, – це сніг на Різдво. У моєму рідному місті (неподалек від Сієтла, штат Вашингтон, Тихоокеанський Північний Захід) сніг іде лише три або чотири рази на рік поблизу гір і зазвичай тане протягом двох-трьох днів. І коли іде сніг, то завжди мокрий і дуже багато. Раз на кілька років несподівано проходить хуртовина і намітає від 5 до 15 сантиметрів щільної “маси”. Автомобілі застрягають у заметах на мостах і шосе на ніч, і у них закінчується пальне.

Різні регіони Сполучених Штатів реагують по-різному на сніг. Одна з перших речей, які я помітив, коли отримав роботу у Держдепартаменті і поїхав до Вашингтона на тренінг, це те, що всі автомобілі там досить нові. На Західному узбережжі (Каліфорнія, Орегон і Вашингтон), ви часто побачити на дорогах старі автомобілі аж до 1960-го року випуску – Фольксваген жук, Олдсмобіль 88, пікап «Шевроле» і різні кабріолети.

Ланцюги протиковзання

На схід від Скелястих гір рідко побачиш таке розмаїття у марках і віці, і мене цікавило чому, аж доки я не став свідком хуртовини на Східному узбережжі. Я помітив скрізь самоскиди, які посипали дороги сумішшю солі і хімічних речовин. Тонни солі розсипають на дорогах Сходу кожного року, і це призводить, протягом багатьох років, до іржавіння днищ автомобілів. Оскільки на Західному узбережжі сніг рідко затримується більше, ніж на кілька днів, люди зазвичай залишаються вдома, а дороги посипають піском, якщо взагалі посипають. Також територія Сієтлу і прилеглих районів є досить погористою, тому якщо сніга насипало більше 2 см, то проїхати без ланцюгів протиковзання майже неможливо (а інколи навіть і ланцюги не допомагають!). Взагалі, школи і більшість підприємств закривають, коли випадає багато снігу. Це трапляється так рідко, що ми просто не пам’ятаємо, як водити в таку погоду.

Свято Цілий Рік

Автор посту: Джоі Девіс-Кірхнер, офіцер Консульства

Закінчується рік, наступає період між Західним та Східним Різдвом і виникає бажання озирнутися назад, щоб підвести підсумки 12 місяців, які минули. Минулого року, перебуваючи на посаді Голови імміграційного відділу у Консульському відділі Посольства США в Києві,  я мала честь працювати з неймовірно талановитою групою американських та українських співробітників.  Мабуть одним із найважливіших моїх досягнень за цей рік була допомога українським дітям-сиротам реалізувати їх мрію про родину, а американським сім’ям – мрію мати дітей. Це було наче Різдво цілий рік.

Хоча люди можуть сперечатися з приводу багатьох речей, але незаперечним залишається той факт, що найкращим подарунком для дітей без батьків є родинне тепло. Краще це зробити шляхом офіційного усиновлення або оформлення опікунства – Уряд України сприяє цим процесам – однак це не завжди видається можливим. Міжнародне усиновлення відіграє важливу роль, особливо для дітей з особливими потребами, які, в іншому випадку, залишаються в дитячих будинках. Ми, американці, хочемо підкреслити значення створення сімей для сиріт шляхом усиновлення, і відзначаємо це, проголошуючи листопад  Місяцем Усиновлення, як це заведено у США. 

Протягом цьогорічного Місяця Усиновлення, я та Лілія Хлєбнікова (наш український експерт з питань усиновлення) мали надзвичайну нагоду представляти Посольство на міжнародній конференції “Україна без сиріт”, яка проходила у Києві. У конференції брали участь більш, ніж 500 представників із України, США, Росії, Швейцарії, Великобританії та Білорусі.  Темою цієї надзвичайно корисної конференції стало гасло — “Торкнися дитячого серця – зміни майбутнє”.  Надзвичайно важливим для мене, окрім нашої презентації про роль Посольства в процедурі усиновлення, стало розширення знать про партнерів та організації, що працюють із дітьми групи ризику на національному та міжнародному рівнях.  Мене глибокого вразили розповіді старших дітей та дітей із особливими потребами (синдромом Дауна, ДЦП, тощо), котрі успішно знайшли собі сім’ї завдяки програмі всиновлення.

Сім’я Корніш

Особливо цікаво було довідатися про роботу організації “Reece’s Rainbow”, яка спеціалізується на пошуку родин для дітей з особливими потребами.  Меридіт та Майкл Корніш, котрі співпрацюють з “Reece’s Rainbow”, є одними з найвизначніших людей, котрих я зустріла після приїзду в Україну.  У Меридіт і Майкла шестеро дітей.  Троє – біологічних, а троє – усиновлених, із синдромом Дауна. На зустрічі зі співробітниками Консульського відділу подружжя пояснило, чому сім’ї всиновлюють дітей з ВІЛ, сліпотою, вродженим артрогрипозом, розщілиною хребта, алкогольним синдромом плоду, а також синдромом Дауна.  Меридіт та Майкл також розповіли нам про влив таких вад на усиновлених дітей та на їх нові сім’ї.

Окрім домашніх справ та роботи в організації “Reece’s Rainbow”, Мередіт Корніш має власний блог в Інтернеті http://www.mcornish.org/, у якому вона дає он-лайн поради сім’ям, котрі всиновили або мають власних дітей із синдромом Дауна.  Саме тут Ви зможете отримати достовірну інформацію стосовно всиновлення дітей із особливими потребами.

Завдяки Меридіт, Майклу та багатьом іншим українцям та американцям, котрі працюють над тим, щоб знайти сім’ї для сиріт із особливими потребами за допомогою програми міжнародного усиновлення, а також маючи можливість сприяти та допомагати у їх роботі, — протягом цілого року я відчувала себе Санта Клаусом!