Місячник афроамериканської історії – боротьба та основні досягнення афроамериканців Частина друга: від Мартіна Лютера Кінга до виборів президента Барака Обами

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Мартін Лютер Кінг

Лідер боротьби за громадянські права Мартін Лютер Кінг, який проповідував шлях ненасильницького опору соціальній несправедливості, привернув увагу нації у 1963 році під час Маршу на Вашингтон, де він виголосив свою знамениту промову “У мене є мрія”.  У 1964 і 1965 рр.  Конгрес прийняв Закон про громадянські права та Закон про виборчі права, які, нарешті, дали повну юридичну рівність афроамериканцям на території Сполучених Штатів. Мартін Лютер Кінг трагічно загинув у 1968 році в Мемфісі від руки білої людини, яка виступала проти його зусиль щодо забезпечення рівності для афроамериканців.

Однак, юридична рівність не принесла повної соціальної та економічної рівності.

Барак Обама

Починаючи із 1960-х років спостерігається повільний прогрес в тому, що більше афроамериканців починають належати до середнього класу, стають більш освіченими і досягають високої кар’єри у всіх сферах життя суспільства. В останні роки все більше молодих американців під час перепису насалення почали називати себе мультирасовими, або належними до змішаної раси, що свідчить про пом’якшення жорсткої категорії  чорних і білих, яка довго була основною ознакою американського суспільства. Обрання Барака Обами в 2008 році першим афроамериканським президентом стала важливою віхою, демонструючи, що у менталітеті країни відбулися глибокі зміни. Однак, багато людей в афроамериканській громаді продовжують боротися, оскільки вони більш вразливі до високого рівня безробіття і бідності у порівнянні з білими. Крім того, деякі міські громади стикаються з невикорінюваними ознаками бідності, вживанням наркотиків та насильством.

Місячник афрамериканської історії – це гарний час для ознайомлення з цією довгою і неоднозначною історією у всій її складності. Це розповідь про людей кмітливих та сильних духом, які протягом сотень років прагнули рівності, а також реалізації мети, колись поставленої Авраамом Лінкольном «що ця нація під Богом і повинна мати нове народження свободи».

Місячник афроамериканської історії – боротьба та основні досягнення афроамериканців Частина перша: від рабства до першої перемоги Руху за громадянські права в 1954 році

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Оскільки лютий добігає кінця, мені хотілося б згадати про його значення для американців як Місячника афроамериканської історії — часу, коли ми відзначаємо боротьбу та досягнення афро-американців, які складають 13% населення США. Історія афроамериканців почалася з довгого періоду поневолення, продовжилася боротьбою, прогресом у цій боротьбі і два роки тому історичним явищем – обранням Барака Обами першим афроамериканцем-президентом США в 2008 році.

Картер Вудсон

Картер Вудсон, видатний історик і син колишніх рабів, запропонував ідею святкування Тижня афроамериканської історії у 1926 році, обравши лютий, оскільки він збігається з днем народження президента Авраама Лінкольна та аболіціоніста Фредеріка Дугласа. Згодом, це святкування було розширено на цілий місяць.

На початку 1600-х років афроамериканці були привезені до англійських колоній в якості рабів.

Фредерік Дуглас

Американській революції (1776-1783) не вдалося покласти край рабовласництву, оскільки жителі півдня вважали, що їх економіка, заснована на виробництві бавовни, не зможе вижити без рабів. Незважаючи на радикальний заклик революції до рівності всіх людей, афроамериканці у південних штатах ще продовжували перебувати у власності хазяїв протягом більшої частини наступного сторіччя — до Громадянської війни в США (1861-1865). Чорні лідери, такі як Гарієт Табмен та Фредерік Дуглас, наполягали на тому, щоб покласти край інституту зла, який вони відчули на власному досвіді, але війна за збереження Союзу, вирувала ще протягом двох років, перш ніж Прокламація про звільнення рабів президента Авраама Лінкольна в 1863 році перетворила її на хрестовий похід проти рабства.

Кінець рабства не приніс повної рівності. У південних штатах, сегрегація та екстремістські угрупування, такі як Ку-Клукс-Клан, продовжували залякувати і вбивати афроамериканців, щоб вони не відстоювали свої права. Дискримінація та соціальна ізоляція були також поширені на півночі.  Непопулярне рішення Верховного суду в 1896 (Плессі проти Фергюсона) підтвердило конституційність начебто “роздільної, але рівної” системи сегрегації. Протягом цього часу видатні афроамериканські лідери і мислителі Букер Т. Вашингтон і Вільям Е. Б. Дюбуа продовжували боротися за рівні права для своєї громади.

Під час обох світових воєн багато афроамериканців служили в армії, яка була, врешті решт, десегрегована у 1947 році. У тому ж році Джекі Робінсон став першим афроамериканцем, який грав у вищій баскетбольній лізі. У 1950ті роки, рішенням Верховного суду від 1954 року (Браун проти Ради з освіти) було скасовано сегрегацію в школах, і це стало ще одною перемогою в сучасному русі за громадянські права.

Вступ до місячника афроамериканської історії, частина друга: Мері Вілсон з гурту «The Supremes» («Сюпрімз»)

Автори: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США та Хезер Фабрікант, заступник аташе з питань культури Посольства США

Подкаст: Послухати | Завантажити
В рамках проведення місячника афроамериканської історії Посольство США з нетерпінням очікує на приїзд до Києва Мері Вілсон. Вона виступатиме з концертом 4 лютого о 7-й вечора в Концертній залі Музичної академії ім. Чайковського (квитки можна придбати в касах), а також представить в Українському Домі виставку «Історія гурту «The Supremes»» з  демонстрацією  знаменитих нарядів часів популярності колективу і фото тур, присвячений  «The Supremes» та руху за громадянські права (виставка триватиме з 4 по 14 лютого з 11:00 до 19:00).

Один з найуспішніших музичних гуртів усіх часів, «The Supremes» (Дайана Росс, Флоренс Баллард і Мері Уілсон), стрімко піднявся до вершин слави у 1960-х з завдяки низці своїх першокласних хітів. Гламурний стиль та чарівність зробили їх найпопулярнішим жіночим гуртом в Америці того часу, що конкурував навіть з «The Beatles». Надзвичайно швидкий злет популярності гурту «The Supremes» від локального проекту міста Детройт штату Мічіган до суперзірок – наче американська версія казки про Попелюшку. Але приголомшлива популярність гурту відбувалася на тлі великих змін в американському суспільстві та в контексті руху за громадянські права.   «Історія гурту «The Supremes»» – це розповідь про музику, моду та маркетинг, але водночас і про ту роль, яку музика відігравала у зміні ставлення до афроамериканців, і про те, як відкривалися двері, що раніше були для них зачинені.

Звичайно, успіх «The Supremes» значною мірою залежав від неймовірної команди, що її зібрав детройтський бізнесмен Баррі Горді, який заснував знамениту компанію «Motown». Ця компанія звукозапису, якою володіли, керували і яку фінансували афроамериканці, домінувала на карті популярної музики понад десятиріччя і вражала слухачів неймовірними творчими імпульсами. Чи знали ви, що у 1968 році перший студійний запис Майкла Джексона – у складі його сімейного широко популярного музичного ансамблю «The Jackson 5» – відбувся на «Motown»? Серед інших знаменитостей, які записувалися на «Motown»,  були  The Temptations, The Four Tops, Smokey Robinson, Marvin Gaye, Stevie Wonder, Lionel Richie та навіть сучасні Erykah Badu і India Aria.

Молоді дівчата з гурту «The Supremes» (який спочатку називався «the Primettes»)  після школи постійно крутились навколо “Hitsville USA”– штаб-квартири «Motown», при потребі допомагали в роботі і співали як дублерки. У січні 1961 року вони почали нарешті офіційно працювати на компанію. Після того, як вони змінили назву, у 1964 році з’явився перший хіт гурту  «The Supremes» «Куди поділося наше кохання» («Where Did Our Love Go») – він був на першому місці щотижневого американського музичного рейтингу популярної музики «Billboard Hot 100». Згодом, між 1964 і 1969 роками, гурт вийшов до слухача з десятками популярних пісень, які зробили його найуспішнішим в історії. Шалений успіх прийшов негайно, з такими хітами, як «Дитяча любов» («Baby Love»),  «Зупинись в ім’я кохання» («Stop in the Name of Love»), «Я чую симфонію» («I Hear a Symphony»), «Не підганяй кохання» («You Can’t Hurry Love»), «Ти тримаєш мене» («You Keep Me Hangin’ On»),  «Подія» («The Happening»), «Дитя кохання» («Love Child») і «Колись ми будемо разом» («Someday We’ll Be Together»).

Шоу Еда Саллівана

«The Supremes» зробили багато чого вперше для подолання расових бар’єрів. Вони були одними з перших чорношкірих виконавців, які регулярно з’являлися в американських телевізійних програмах, зокрема 17 разів були гостями, мабуть, найпопулярнішого шоу шістдесятих – The Ed Sullivan Show («Шоу Еда Саллівана»). Вони стали одним із перших афроамериканських музичних гуртів, популярним як серед чорношкірої, так само і серед білої публіки, прокладаючи шлях іншим колективам «Motown», для багатьох інших артистів і по сьогоднішній день.

Пам’ятаючи про Мартіна Лютера Кінга і готуючись привітати Мері Вілсон, ми також з нетерпінням очікуємо у лютому на місячник афроамериканської історії. Посольство представлятиме багато різних заходів, присвячених внеску афроамериканців та про рух за громадянські права у США. Відбудеться серія кінопоказів у приміщенні Американської бібліотеки при  Києво-Могилянській академії. 28 січня та 11 лютого ми покажемо стрічку “Soundtrack for a Revolution» («Саундтрек до революції») з українськими субтитрами. Цей документальний фільм досліджує зв’язок між музикою і соціальними протестами у 1960-х роках. 4 та 18 лютого демонструватиметься картина “Dreamgirls” («Дівчата мрії»), в якій йдеться про вигаданий гурт студії «Motown», його історія іноді нагадує історію гурту «The Supremes». Будь ласка, відвідайте вебсайт Американської бібліотеки, аби дізнатися більше про кінопокази.