Меморіал ветеранів Другої світової війни як символ єдності американського народу

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

Read in English

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія, вшановує 16 мільйонів військових, які служили у збройних силах США, більш ніж 400 тисяч загиблих, а також всіх, хто підтримував військові зусилля вдома.

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

У національному конкурсі на розробку дизайна Меморіалу переміг проект архітектора Фрідріха Флоріана. За його концепцією Меморіал утворюють 56 колон і дві невеликі тріумфальні арки, що оточують площу і фонтан. Меморіал ветеранів Другої світової війни розташований на Національній алеї, між меморіалом Лінкольна і монументом Вашингтона.

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

П’ятдесят шість гранітних колон символізують безпрецедентну єдність нації під час Другої світової війни. Вони уособлюють штати і території того періоду, а також округ Колумбія. Кожна колона прикрашена написом із назвою штату або території, а також двома брозовими вінками – з колосків пшениці та гілок дуба. Колони розташовані в порядку вступу штатів до Союзу. Їх з’єднують бронзові мотузки як символ об’єднання нації.

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

Вхід на площу – через дві 43-футові арки з північного і південного боків. На підлозі кожної з арок інкрустована Медаль Перемоги у Другій світовій війні, а також напис із роками “1941-1945” та словами “Перемога на землі”, “Перемога на морі”, “Перемоги в повітрі”. Ці скульптурні елементи відзначають перемоги в Атлантичному і Тихооеанському театрах воєнних дій.

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

Меморіальна площа і Веселковий басейн – це основні архітектурні об’єкти Меморіалу, які об’єднують всі інші елементи. Два флагштоки з американськими прапорами, що майорять вгорі, утворюють арку церемоніального входу з 17-ї вулиці. Серія із двадцяти чотирьох панелей бронзових барельєфів уздовж парадного входу балюстради зображують роки війни в Америці та за кордоном. На одному з каменів Меморіалу, що розташований перед парадним входом з 17-ї вулиці, написано наступне:

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія

“Тут, в присутності Вашингтона, батька нації вісімнадцятого століття, та Лінкольна, охоронця нашої нації дев’ятнадцятого століття, ми вшановуємо тих американців двадцятого століття, які боролися під час Другої світової війни і пожертвували життями, щоб увічнити дарунок наших предків – націю, народжену в свободі і справедливості”.

Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія.  Кожна з 4048 золотих зірок уособлює 100 американців, загиблих під час війни
Меморіал ветеранів Другої світової війни у Вашингтоні, округ Колумбія.
Кожна з 4048 золотих зірок уособлює 100 американців, загиблих під час війни

Створення Меморіалу здійснювалося переважно за рахунок приватних пожертвувань. Сума внесків становила понад 197 мільйонів доларів готівкою. В цю суму увійшли 16 мільйонів доларів від федерального уряду. Меморіал – це пам’ятник бойовому духу, жертовності і відданості американського народу спільній обороні нації, а також захисту миру і свободи в світі від тиранії.

Джерело: http://www.wwiimemorialfriends.org

Advertisements

Доктор Мартін Лютер Кінг молодший і громадянська непокора

Автор посту: Ерік Джонсон, Радник з питань преси, освіти та культури

Read in English

MLKЩороку в січні американський народ робить перерву у своїх справах, щоб згадати про життя одного з видатних лідерів країни, доктора Мартіна Лютера Кінга молодшого.  20 січня Посольство і всі федеральні державні установи в США будуть зачинені з нагоди відзначення дня народження американського героя, який використовував ненасильство і громадянську непокору, щоб боротися проти нерівності й несправедливості.

На початку 1963 року в Бірмінгемі (штат Алабама) багато афроамериканців брали участь у керованих вуличних протестах і маршах за рівні громадянські й економічні права. Ці демонстрації проводилися всупереч судовій забороні на “паради, демонстрації, бойкотування, незаконне проникнення і пікетування”. Доктора Кінга як лідера цих демонстрацій було заарештовано 3 квітня 1963 року. Перебуваючи у в’язниці, він написав відкритого листа до духовенства, щоб пояснити свої дії.

Ось, деякі цитати з його листа:

«Несправедливість будь-де становить загрозу справедливості всюди».

«Ви засуджуєте демонстрації, що відбуваються в Бірмінгемі. Але ваша заява, я змушений визнати, не висловлює подібного занепокоєння умовами, які призвели до демонстрації. Я певен, що ніхто з вас не задовольниться поверхневим соціальним аналізом, який бере до уваги лише наслідки і не бореться з першопричинами. Дуже шкода, що відбуваються демонстрації в Бірмінгемі, але ще прикріше, що «білошкіра» влада міста залишила «чорношкіру» громаду без альтернативи».

«У будь-якій ненасильницькій кампанії є чотири основні кроки: збір фактів, щоб визначити, чи існує несправедливість; переговори; виправдання (самоочищення); пряма дія».

«Ви абсолютно праві, коли закликаєте до переговорів. Справді, це і є мета прямої дії. Ненасильницька пряма дія прагне створити таку кризу і напругу, що громада, яка раніше відмовлялася вести переговори, змушена звернути увагу на проблему і протистояти їй».

«Можна запитати: “Як ви можете виступати за чиїсь права, порушуючи деякі закони і виконуючи  інші?” Відповідь полягає в тому, що є два види законів: справедливі і несправедливі. Я був би першим, хто виконує справедливі закони. Людина має не тільки правову, але й моральну відповідальність дотримуватися справедливих законів. З іншого боку, у кожного є моральне право не підкорятися несправедливим законам. Я погодився б зі Святим Августином у тому сенсі, що “коли закон несправедливий, то немає закону взагалі”».

«Будь-який закон, що принижує людську особистість, несправедливий».

«Несправедливий закон – це код, яким більшість або влада більшості змушує підкорятися групу меншості, але не робить його обов’язковим для себе».

«Іноді закон начебто з першого погляду справедливий, але несправедливий у своєму застосуванні. Наприклад, я був заарештований за звинуваченням в участі у демонстрації без дозволу. Немає нічого поганого в тому, що участь у демонстрації вимагає отримання дозволу. Але така постанова стає несправедливою, коли вона використовується для підтримки сегрегації і відмови громадянам у привілеї Першої поправки Конституції на мирні збори й акції протесту».

«Той, хто порушує несправедливий закон, має робити це відкрито, з любов’ю і з готовністю прийняти покарання».

«Великий камінь спотикання на шляху до свободи – це… поміркованість того, хто більше відданий наказові, ніж справедливості; той, хто вибирає радше негативний мир, який є спокоєм без напруги, ніж позитивний мир, де є справедливість».

«Несправедливість повинно бути викрито з усією напругою, яку створює її викриття, у світлі людської совісті і привселюдно, перш ніж її можна буде подолати».

«Пригнічений народ не може залишатися пригнобленим назавжди. Прагнення до свободи врешті проявиться, як це трапилося з американськими неграми. Щось усередині нагадало їм про первісну свободу і про те, що її можна досягнути…  Я не сказав своїм однодумцям: «Позбавтеся від невдоволення». Швидше за все, я намагався сказати, що це нормальне і здорове невдоволення може бути спрямовано в творчий вихід ненасильницької прямої дії. Цей підхід нині називається екстремістським. Але, хоча я був спочатку розчарований тим, що такі дії класифікуються зараз як екстремістські, мене згодом задовольнило таке тавро. Чи не був Ісус екстремістом щодо любові: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто використовує вас і жене вас»? Чи не був Амос екстремістом щодо справедливості: «нехай справедливість ллється, як вода, і чесноти течуть, як потік»? Чи не був Павло екстремістом для християнського Євангелія: «…Я несу в своєму тілі сліди Господа Ісуса»? Чи не був Мартін Лютер екстремістом: «Ось я стою, я не можу вчинити інакше, і хай допоможе мені Бог», а також і Джон Баньян: «Я краще залишуся у в’язниці до кінця своїх днів, перш ніж зроблю бійню з моєї совісті»? Авраам Лінкольн: «Цей народ не може вижити наполовину рабовласницьким і… наполовину вільним»? І Томас Джефферсон: «Ми вважаємо: те, що всі люди створені рівними, – це істина, зрозуміла сама собою»? Таким чином, питання не в тому, чи будемо ми екстремістами, але в тому, якими екстремістами ми будемо. Чи будемо ми екстремістами для ненависті, чи для любові? Чи будемо ми екстремістами заради захисту неправедних дій, чи заради поширення справедливості?»

Повний текст листа доктора Кінга можна знайти в Інтернеті.

Херсонес: Збереження минувшини задля пошанування майбутнього

Автор посту: Рейчел Етвуд Мендіола, заступник аташе з питань культури

Read in English

Херсонес
Херсонес

Довга й розмаїта історія України отримала чергову відзнаку завдяки недавньому внесенню Херсонеса у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Приєднавшись до інших численних об’єктів ЮНЕСКО в Україні, Херсонес є пам’яткою не лише української минувшини, але й ролі багатьох цивілізацій, які протягом тисячоліть існували на цій землі.

Заснований близько 2500 років тому, в шостому столітті до н.е., грецькими поселенцями з Гераклеї Понтійської, Херсонес має довгу історію. Його назва походить від грецького слова херсонесос, що означає “півострів”. Він розташований у місцевості, нині відомій як Кримський півострів (у давні часи – Таврія), біля сучасного Севастополя на березі Чорного моря.

Грецька колонія починала своє існування як демократичне суспільство (в основному), яким керували виборні урядовці, що називались архонтами, і рада – так звана колегія деміургів. З часом держава стала більш олігархічною, а влада сконцентрувалася в руках архонтів.

Після цих перших кількох сотень років колонія багато разів змінювалась. У кінці другого століття до н.е. вона потрапила в залежність від Босфорського королівства. Згодом, із середини першого століття, вона перейшла під опіку Риму – до 370-х років н.е., коли її захопили гуни. На початку Середньовіччя (близько V століття) Херсонес увійшов до складу Візантійської імперії, вистояв під час турецької облоги у in 581 році, та згодом, у 980-х роках, був завойований Київською Руссю. Після Четвертого хрестового походу, який закінчився у 1204 році, колонія потрапила в залежність від Трапезундської імперії, перед тим як перейти під генуезький контроль на початку ХІІІ ст. Війська хана Ногая розграбували місто в 1299 році, а приблизно ще через сто років колонію було знищено воєначальником Золотої орди Єдигеєм і вона занепала назавжди.

100_2350
Херсонес

Перебуваючи під владою Риму і Візантії, Херсонес був популярним місцем заслання для тих, хто обурювався тодішнім урядом. Крім того, він став місцем легенд. Як розповідає одна з них, після того, як Володимир Великий захопив колонію, він погодився на евакуацію міста лише за умови, що йому віддадуть як дружину сестру Василя II (візантійського імператора з 976-го по 1025 рік). Однак, для того, щоб одружитися з імперською принцесою, Володимир був змушений прийняти християнську віру.

Не дивно, що, маючи таку довгу й цікаву історію, Херсонес став об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відповідний сертифікат було підготовано в Парижі і вручено на спеціальній церемонії у Севастополі 20 вересня. Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт звернувся до всіх присутніх на церемонії:

“Від імені Посольства США я хочу привітати національний заповідник “Херсонес” і його працівників за їхні визначні досягнення, внаслідок чого культурно-історичну пам’ятку, якою вони опікуються, було визнано об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Коли “Античне місто Херсонес Таврійський і його хору (сільськогосподарську околицю)” було внесено до списку ЮНЕСКО 23 червня, це був великий день не лише для України, але й для всіх тих, на кого вплинула класична грецька цивілізація, де вперше зародилась ідея демократії.

Мені дуже приємно й те, що Інститут класичної археології Техаського університету в Остіні під керівництвом професора століття в галузі класичної археології Джозефа Картера відіграв надзвичайно важливу роль у появі Херсонесу на мапі світу і приверненні до нього уваги ЮНЕСКО завдяки своїм розкопкам, публікаціям і тривалій тісній співпраці з українськими працівниками Національного заповідника. Це чудовий приклад того, що може зробити успішне американсько-українське партнерство на користь усього світу.

Минулого року Посольству США вдалося привезти Джона Джеймсона – старшого археолога Національної служби парків США, який спеціалізується на розробці інтерпретаційних програм, – у Національний заповідник “Херсонес”, щоб дослідити нові шляхи, якими цю пам’ятку можна зробити якомога доступнішою для публіки, і водночас мінімізувати той вплив, що його це зростання уваги може на неї справити. Я чекаю на можливість невдовзі самому приїхати в Херсонес і з’ясувати, що ще ми можемо зробити, щоб допомогти вам зберегти ваш заповідник для світу.

Раніше цього місяця я з великим задоволенням відвідав Дрогобич, щоб надати грант від Посольського фонду зі збереження культурної спадщини церкві святого Юрія, яка була однією з восьми українських дерев’яних церков, що їх було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО того самого дня, коли ви отримали цю велику відзнаку. І так само, як ми допомагаємо зберегти цей чудовий дерев’яний шедевр у Карпатах для майбутніх поколінь, я сподіваюсь на спільну працю з нашими українськими й американськими партнерами, спрямовану на збереження й утримування цього кримського архітектурного дива в гарній формі протягом наступних 2500 років. Вітаю вас!”

Це велике досягнення, що так багато історичних і культурних пам’яток України одержали всесвітнє визнання. Слід сподіватися, що внесення Херсонесу до списку Світової спадщини ЮНЕСКО сприятиме його збереженню і підтримуватиме поглиблення досліджень на користь майбутніх поколінь.

Поглиблення зв’язків з єврейським минулим і майбутнім київського Подолу

Автор посту:  Ярина Ференцевич, прес-аташе Посольства США

Read in English

pic1
Посол Пайєтт з колегами на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» в Києві

27 вересня я разом із послом Пайєттом і його колегами з канадської й німецької амбасад взяла участь у дуже незвичному заході на Подолі в Києві. Посол виступив на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» та її нового общинного центру. У своєму виступі посол назвав рабина конгрегації Духовного «другом і наставником для цілого покоління американських послів у Києві». Вшанувавши хвилиною мовчання 72-у річницю трагедії Бабиного яру, посол продовжив говорити про історію єврейської громади в Україні, її мужність і його захоплення тим, що вона змогла повернутися до своїх витоків в історичному районі Києва – на Подолі. Посол зазначив, що «керівні принципи толерантності, співпраці і поваги до людської гідності, втілені в цьому центрі, мають важливе значення для американців», а також висловив надію на плідну роботу майбутнього центру.

pic3
Концерт під час церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква»

Стару будівлю, яку спільноті доводилося орендувати протягом 22 років, замінив новий центр, створений на пожертви трьох північноамериканських сімей. Новий центр площею 370 кв. метрів має вівтарну частину з місцями для 150 осіб, кімнати для зборів і семінарів, бібліотеку, молодіжний центр та міні-кухню. Після виступів почалося найцікавіше!  Наймолодші члени «Атікви», близько 20 вихованців дитячого садочка конгрегації, виступили з піснями і танцями, нагадуючи всім нам, що центр має яскраве майбутнє! А наступний виступ Ірини Розенфельд зібрав іще більше оплесків та привітань.

pic2З відкриттям нового центру посольство, не гаячи часу, продовжило зміцнювати наші відносини та співпрацю. Вже через два тижні, 10 жовтня, в «Атікві» відбувся перший український показ фільму «Шолом Алейхем. Сміх у темряві». Кінопортрет видатного  письменника, чиї історії лягли в основу бродвейського мюзиклу «Скрипаль на даху», розповідає історію бунтівного генія, який створив абсолютно нову літературу. Працюючи наприкінці ХІХ століття в Західній Україні, він досліджував глибини єврейської громади, яка перебувала у кризі, на порозі глибоких змін, і яку він зміг показати з блискучим гумором. У попередньому блозі ми писали про відвідини послом будівлі у Львові, де колись жив Шолом Алейхем.

За словами режисера фільму Джо Дормана, Шолом Алейхем був одним із тих, хто сформував нову сучасну єврейську самосвідомість. Після показу Джозеф Дорман, незалежний кінорежисер, володар численних нагород, відповів на питання і розказав про те, як він приїжджав в Україну під час виробництва фільму, щоб глибше зрозуміти єврейську й українську культуру та численні зв’язки між ними. Він також розповів про те, яку роль твори Шолома Алейхема зіграли у збереженні єврейської ідентичності в Сполучених Штатах і єврейської діаспори в цілому. Посольство презентувало цей фільм водночас як цікавий приклад культурних зв’язків між Україною та США і як приклад багатокультурного минулого України та її єврейської спадщини. На додаток до показу фільму в «Атікві» посольство організувало публічні демонстрації фільму в Києві та Львові, які користувалися шаленим успіхом.

Посол Пайєтт вшановує традиції багатогранної української культури під час візиту до Музею Гончара

Автор посту: Лері Соча, співробітник Консульського відділу Посольства США

Read in English

 У подарунок від Музею Івана Гончара Посол Пайєтт отримав вишиванку
У подарунок від Музею Івана Гончара Посол Пайєтт отримав вишиванку

«Важко уявити українську родину без рушника, – розповідав Петро Гончар послу Джеффрі Пайєтту. – Багата вона чи бідна, але кожна сім’я мала свій рушник».

Минулої п’ятниці, наприкінці першого тижня перебування посла США Джеффрі Пайєтта в Україні, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар провів йому екскурсію музеєм. Їхня жвава розмова перетікала з кімнати в кімнату. Під пильним поглядом десятків ікон директор музею разом із послом говорили про символи релігійних образів і дух козака Мамая. Вони порівнювали художні стилі українських художників кінця ХІХ століття зі стилями художньої школи Каліфорнії, звідки посол родом. Наприкінці екскурсії вони зупинилися перед портретом Івана Гончара, чия приватна колекція була заборонена урядом за радянських часів, але згодом стала цінним національним надбанням незалежної України. «Більшість музеїв у радянський період були засновані на ідеї класової боротьби. А Іван вважав, що музей має об’єднувати, а не розділяти, – пояснював директор музею. – Ідея родини, на його думку, була головною».

Майже відразу біля входу в музей відвідувачів вітають десятки чорно-білих фотографій українців, яким уже більше ста років. Деякі з них – сімейні портрети. На інших зображені  весільні урочистості. А на рівні очей глядач може побачити своє зображення у… дзеркалі. Щоб краще зрозуміти Україну, відвідувачеві, незалежно від того, звідки походить його коріння, вже з його першого кроку у музеї пропонують відчути себе українцем.

Музеєві Івана Гончара випала честь стати однією з перших зупинок у подорожі посла Пайєтта Україною. Посол звернув увагу на довгий рушник, що символізує подорож, а витончено вишиті квіти і птахи – родючі землі України і подякував директорові Петру Гончару за чудове знайомство з багатством української культурної традиції і давньої європейської історії країни. На завершення директор Гончар подарував послу Пайєтту вишиванку, вишиту в колористичній традиції часів гетьмана Павла Полуботка – козака й  політичного та військового лідера лівобережної України у 1722–1724 роках.

Відео

Фото

Консульство США в Одесі: історія партнерства

Автор посту: Емма Хатчінз, Інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

 IMG_8286У своїй книзі «Простаки за кордоном» Марк Твен писав про жваве портове місто Одеса так: «Я так давно не відчував себе вдома, аж доки не піднявся вперше на пагорб в Одесі». У вівторок 18 червня посол Теффт повернувся в місто, про яке Твен говорив так гаряче, аби приєднатися до місцевої влади Одеси та представників компанії Рейтеон під час відкриття меморіальної дошки на честь створення першого консульства США в Одесі у 1830 році (компанія Рейтеон надала кошти на виготовлення цієї дошки).

 У 1819 році Одеса – місто порто-франко, або «вільний порт», мала численні можливості для розвитку торговельних відносин і позиціонувалася як ідеальний кандидат на вступ до зростаючої кількості глобальних міст, в яких було відкрито американські консульства. Основні положення щодо функціонування такого консульства були викладені в акті Конгресу США 14 квітня 1792 року, з метою сприяння розвитку комерційних можливостей США за кордоном та надання підтримки американським морякам в усьому світі. Отже, багато з найбільш ранніх консульств очолювали  видні підприємці (хоча їх робота не оплачувалася), вони не були зобов’язані мати американське громадянство  і, як правило, мали сильні бізнес-інтереси та стратегічну мережу в своїх регіонах.

 IMG_8282У відповідь на зростаючий комерційний потенціал Одеси президент США Ендрю Джексон призначив Чарльза Рінда, процвітаючого купця з Нью-Йорку, очолити нове консульство в Одесі і допомогти розробити договір з Османською імперією для розширення доступу для американських торговельних суден в цьому регіоні. Обидва зусилля Рінда увінчалися успіхом, і після короткого перебування на посту консула, Рінд його залишив, передавши керівництво багатому грецькому бізнесмену Джону Ралі. Ралі виконував обов’язки консула США протягом майже тридцяти років, аж до своєї смерті в 1859 році, що робить його найстарішим за всіх консулів США в Одесі та символом прихильності Сполучених Штатів зміцнювати міжнародну торгівлю з Одесою.

Всю другу половину дев’ятнадцятого століття, аж до 1918 року, коли початок громадянської війни в Росії та Україні спонукали США закрити своє представництво в Одесі, консульство США продовжувало заохочувати обмін між купцями США та місцевими торговцями. Незважаючи на те, що офіційне консульство США в Одесі припинило надання послуг в 1918 році, посол Теффт і його попередники за останні двадцять років американо-українських двосторонніх відносин, часто відвідують Одесу, з метою продовження підтримки зв’язків з містом та нагадати про сильне економічне партнерство між американцями та українцями, яке, ми сподіваємося, продовжуватиме процвітати в майбутньому.

Джон Пол Джонс – американський козак

Автор посту: Емма Хатчінз, Інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

invitationHersonБагато американських студентів знають про легендарного офіцера військово-морського флоту США Джона Пола Джонса, чия хоробрість під час американської революції часто привертала увагу авторів підручників та збуджувала уяву школярів. Окрім того, що Джон Пол Джонс вважається одним з «батьків-засновників військово-морського флоту США», він також брав участь у ряді міжнародних військово-морських опрецій, серед яких і Битва за Лиман, під час якої він воював в лавах російського Імператорського флоту поряд з українськими козаками проти османської вітрильної ескадри. 16-17 червня, посол США Джон Ф. Теффт відвідав Очаків і Херсон, аби відзначити 225-у річницю від дня посвячення у козаки  Джона Пола Джонса, яке відбулося одразу  після битви.

Посол Теффт під час святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Посол Теффт під час святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Син садівника з Кіркудбрайтшира (Шотландія), Джон Пол вперше вийшов у море на кораблі «Френдшип», коли йому було всього тринадцять років. Джон Пол, який згодом додав до свого імені  «Джонс», досить швидко просувався по службі, працюючи на торговельних суднах, які робили комерційні рейси до Вест-Індії. Однак, через зростаючі чутки про війну з Англією та після серії особистих суперечок, Джонс влітку 1775 року поїхав до Філадельфії, аби долучитися до військово-морських сил США. Незабаром після його реєстрації, а також з додатковою підтримкою відомого віргінського державного діяча Річарда Генрі Лі​​, Джонс почав свою американську військово-морську кар’єру на борту корабля «Алберт».

photo (8)
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Найбільш значущий момент в біографії  Джона Пола Джонса стався кілька років потому, 23 вересня 1779 року, коли був головнокомандувачем ескадрою на кораблі «Боном Річард», який, в свою чергу, Джонс назвав псевдонімом свого хорошого друга Бенджаміна Франкліна «Бідний Річард». Вийшовши з Йоркшира, що на узбережжі Англії, екіпаж Джонса зіткнувся з великим конвоєм британських торговельних суден, які супроводжувалися кораблями Британських королівських ВМС «Серапіс» та «Каунтес оф Скарборо». «Серапіс» напав на «Боном Річард» і вразив його так, що його корпус отримав пробоїну і почав підтікати, і коли британський капітан «Серапіса» Річард Пірсон запитав у «Боном Річарда», чи готові вони здатися, Джонс відповів так: «Здатися? Я ще не починав битися!» В кінці битви Фламборо здався саме Пірсон, зробивши екіпаж Джонса переможцями в одній з найзнаменитіших морських битв в історії США.

Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Після тривалої служби у ВМС США, Джонс, як і багато інших морських офіцерів після війни, виявився безробітним, оскільки Сполучені Штати у той час зосередилися більше на внутрішній політиці, а не на створенні Континентального флоту. Відчуваючи жагу до дій, Джонс прийняв пропозицію від Катерини Великої  і вступив на службу до російського імператорського флоту, що, в свою чергу, спонукало його змінити ім’я на «Павєл Джонс». Якраз під час служби при Катерині Великій Джонс познайомився з козаками, мужніми людьми, що жили переважно в Україні, і які продовжують бути джерелом гордості для багатьох українців. Під час битви за Лиман у 1788 році, хоробрість Джонса так вразила козачий флот під командуванням  Антіна Головатого та Сидора Білого, що Джонс був удостоєний рідкісним привілеєм бути посвяченим в братство козаків.

Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Незважаючи на свої перемоги, Джон Пол Джонс часто потерпав від образ з боку інших російських морських офіцерів і, врешті, звільнився на пенсію, переїхавши до Парижу, де провів останню частину свого життя. Через майже сто років після його смерті в 1792 році, останки Джонса були повернуті до США, де його було, нарешті, поховано в каплиці Військово-морської академії США в Аннаполісі, штат Меріленд. Складні обставини другого поховання Джонса, враховуючи велику військово-морську процесію через Атлантичний океан, церемонію на чолі з президентом США Теодором Рузвельтом, і багато прикрашену бронзою і мармуром гробницю, символізують визнання важливого внеску Джона Пола Джонса під час Війни за незалежність та формування  ВМС США.

Почуття дружніх відносин і взаємної поваги між Джонсом і козаками, які розвивалися протягом червня 1788 року є одним з найперших і потужних історичних контактів, які пов’язують Україну із США. Як зазначив посол Теффт у своїй промові в Очакові та Херсоні, він сподівається, що американо-українські відносини будуть і надалі відзеркалювати ті ж зв’язки, що були між Джоном Полом Джонсом і козаками 225 років тому.