Двопартійна система США

Автори посту: Аламанда Гріббін, співробітник політичного відділу Посольства США, Доріс Ернандес, інтерн політичного відділу Посольства США

Read in English

Авраам Лінкольн, перший президент США від Республіканської партії (1861-1865)
Авраам Лінкольн, перший президент США від Республіканської партії (1861-1865)

Перший президент США, Джордж Вашингтон, попереджав про негативні наслідки для новоствореного народу і демократичних основ,  які може завдати формування політичних партій.

До американської революції страх фракційності і політичних партій глибоко вкоренився в американській політичній культурі. Такі лідери як Вашингтон і Томас Джефферсон сподівалися, не зважаючи на думку більшості, що їх новий уряд, заснований на Конституції, буде прагнути єдності.

У своєму прощальному зверненні Джордж Вашингтон висловив побоювання, що політичні партії «організовують фракції, щоб штучно їх підсилити; або, щоб поставити на місце делегованої волі нації волю партії».

Однак, політичні партії в Сполучених Штатах все ж сформувалися, беручи початок у кабінеті Джорджа Вашингтона. Одна партія, партія федералістів, на чолі з Олександром Гамільтоном, виступала за сильну централізацію уряду і тісні зв’язки між урядом і бізнесом. Джеймс Медісон і Томас Джефферсон заснували демократично-республіканську партію, яка підтримувала обмежену роль центрального уряду та більш популістський підхід до керування.

Під час виборів 1800 року кандидат від демократів-республіканців Томас Джефферсон переміг кандидата від федералістів Джона Адамса, ставши першим президентом – представником політичної партії. Після цих виборів влада федералістів почала повільно скорочуватися, поки, нарешті, не зникла повністю у 1820 році.

Ендрю Джексон, як правило, вважається першим президентом Сполучених Штатів від Демократичної партії
Ендрю Джексон, як правило, вважається першим президентом Сполучених Штатів від Демократичної партії

Незважаючи на зникнення партії федералістів, Демократично-республіканська партія продовжувала існувати, але була розділена на фракції. Одна фракція демократів-джексоніанців на чолі з героєм війни і майбутнім президентом Ендрю Джексоном перетворилася в сучасну демократичну партію. З’явилися також інша фракція, партія вігів, але пізніше була витіснена Республіканською партією, що виступала проти рабства. Першим президентом-республіканцем було обрано Авраама Лінкольна.

Хоча двопартійна система, представлена Демократичною і Республіканською партіями, все ще зберігається в Сполучених Штатах сьогодні, політика відстоювання  інтересів кожної з цих сторін протягом всієї історії постійно змінювалася, залежно від умов і змін у політичному середовищі. Починаючи з 1848 року на президентських виборах фігурують кандидати виключно від демократичної та  республіканської партій. Однак, були рідкісні винятки кандидатів від третіх партій, які набирали значний відсоток голосів.

Теодор Рузвельт, засновник Прогресивної партії "Bull Moose"
Теодор Рузвельт, засновник Прогресивної партії “Bull Moose”

Мабуть, найуспішнішою третьою особою в американській політиці була партія «Bull Moose», також відома як Прогресивна партія. У 1912 році президент Теодор Рузвельт втратив можливість стати кандидатом від республіканської партії і побудував свою кампанію на основі нової Прогресивної партії, яку назвали «Bull Moose». Хоча він і не переміг на виборах, він зумів отримати більше 27% голосів, що робить його найуспішнішим в історії третіх партій.

Зовсім недавно, у 2000 році, Ральф Надар, захисник прав споживачів, став на виборах кандидатом від Партії зелених. Він сказав, що став кандидатом через те, що ніхто у Вашингтоні не звертав увагу на його програму.

Хоча він отримав усього 2,74% голосів, деякі кажуть, що ця третя особа вартувала кандидату Альберту Гору перемоги на виборах 2000 року.

Хоча  більшість інших демократичних країн мають багатопартійні системи, треті особи, які регулярно з’являються на американській політичній арені можуть бути заглушені великою партією, що поглинає їх ідеї. Ці треті особи, як правило, формуються для вирішення ключових питань, якими нехтують всі великі партії.

Оскільки двопартійна система залишається основною в політиці США, американський письменник, автор книги: «Чи можлива тут демократія?» Рональд Дворкін закликає лібералів і консерваторів усвідомити, що у кожної команди – одна мета – покращення нації, тому вони повинні співпрацювати найефективнішим  чином.

 

Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Вшанування пам’яті жертв Голокосту в Бабиному Яру

Автор посту: Стівен Пейдж,  співробітник політичного відділу Посольства США

Read in English

Посол Пайєтт та Рабин Духовний відвідують меморіальні місця Бабиного Яру
Посол Пайєтт та Рабин Духовний відвідують меморіальні місця Бабиного Яру

28 вересня 1941 року по всьому Києву були розміщені оголошення із закликом до всіх євреїв міста зібратися наступного дня на розі вулиць Мельникова і Докторівської (нині вулиці Мельникова і Дорогожицька). Тих, хто прийшов, спрямували до Бабиного Яру на північному заході Києва, де нацисти 29-30 вересня розстріляли біля 34 000 євреїв. Це було початком кривавої  кампанії, яка протягом наступних двох років забрала життя десятків тисяч євреїв, циган, українських націоналістів, військовополонених та інших, приблизно від 100 000 до 150 000 в цілому.

Посол Пайєтт та Рабин Духовний вшановують пам'ять загиблих у Бабиному Яру
Посол Пайєтт та Рабин Духовний вшановують пам’ять загиблих у Бабиному Яру

Протягом майже п’яти десятиліть радянський уряд відмовлявся визнати ступінь жорстокості дій нацистів в Бабиному Яру, особливо по відношенню до євреїв, як правило, зосереджуючись замість цього на злочинах, скоєних проти радянського народу. Крах комунізму розпочав період відкритості та обговорення масових вбивств єврейського населення Києва в Бабиному Яру під час війни. Багато високопосадовців США, у тому числі колишні президенти Джордж Буш і Білл Клінтон відвідали меморіальні місця Бабиного Яру, щоб вшанувати пам’ять невинних жертв, врахувати помилки минулого, продовжити  боротьбу проти фанатизму і ненависті, а також  протистояти  насильству і тиранії.

Рабин Духовний розказує послу Пайєтту історії про тих, хто вижив
Рабин Духовний розказує послу Пайєтту історії про тих, хто вижив

18 вересня посол Пайєтт разом із Олександром  Духовним, головним рабином Києва і України громад прогресивного юдаїзму, продовжив цю традицію відвідинами Бабиного Яру, щоб вшанувати пам’ять загиблих від куль нацистів під час війни. Рабин Духовний розказав про  трагедію, яка спіткала єврейське населення Києва та інших, хто виступав проти нацистського режиму. Він також розповів послу героїчні історії про тих, хто вижив та українців, які кидали виклик наказам нацистів та переховували у своїх домівках  євреїв під час окупації Києва. Згідно з єврейською традицією вшанування загиблих посол Пайєтт залишив камінь біля пам’ятного знаку «Менора».

Згідно з єврейською традицією вшанування загиблих посол Пайєтт залишив камінь біля памятного знаку «Менора».
Згідно з єврейською традицією вшанування загиблих посол Пайєтт залишив камінь біля пам’ятного знаку «Менора».

Під час свого візиту до Бабиного Яру у 1995 році Президент Клінтон зауважив наступне: «У тиші цього місця жертви Бабиного Яру продовжують кричати, звертаючись до нас. Вони нам кажуть, щоб ми ніколи не забували про те, що людство здатне на найогидніші вчинки, так само як і найшляхетніші. Пам’ятайте про те, що сили темряви не можна здолати  мовчанням або байдужістю. Ніколи не забувайте про те, що всі ми євреї, [роми] і слов’яни. Пам’ятайте». Вшановуючи память про загиблих, посол Пайєтт і всі співробітники посольства продовжуватимуть відстоювати право на рівність для численних релігійних, етнічних груп та меншин в Україні, щоб такі трагедії ніколи не повторювалися.

Згадуючи День пам’яті

Автор посту: Джон Енгстром, радник з правових питань

Read in English

День відзнаки
День відзнаки

День пам’яті для мене – особливо важливе свято. День пам’яті у США відзначають таким же чином, як і травневі свята в Україні – протягом довгих вихідних, коли  сім’ї та друзі можуть зібратися разом на пікнік або інші розваги. Але для багатьох, головна мета Дня пам’яті  – вшанування пам’яті усіх загиблих у війнах американців, часто втрачається через святковий настрій.

Цього року 19 листопада відзначатиметься 150-річчя промови президента Лінкольна в Геттісберзі, яка, на думку багатьох, була найкращою американською промовою усіх часів. Лінкольн виголосив свою коротку промову при освяченні кладовища для солдатів Союзу, які були вбиті на початку року в битві при Геттісберге. У своєму виступі, Лінкольн красномовно пояснив, що всі американці мають пам’ятати в День Пам’яті:

«Це для нас, хто залишився живим. . . бути тут, щоб завершити роботу, яку ті, хто воював тут, не встигли. Це ми, хто має бути тут, присвятивши себе великому завданню, що залишилося для нас від тих шанованих загиблих, чия відданість справі, за яку вони боролися до останнього, була найвищою. Ми маємо добре розуміти, що вони не померли марно, і що уряд народу задля народу ніколи не має зникнути з землі.»

День пам’яті почали відзначати після Громадянської війни, щоб вшанувати пам’ять загиблих у тій війні. Оскільки «рани війни» між Північчю та Півднем ще не загоїлися, Дні пам’яті на Півночі і на Півдні спочатку відзначали в різні терміни, зазвичай, згадуючи загиблих, які померли тільки захищаючи свою сторону. Але кожного разу під час церемоній весняні квіти клали на всі могили загиблих. Після Першої світової війни, коли між Півднем і Північчю все ще тривав процес примирення, було визначено один день, в який згадували  усіх військових, загиблих в усіх війнах США. Той день спочатку називали  День відзнаки, але зараз його всі знають як День пам’яті.

Pic2У результаті останніх досліджень, Єльський історик Девід Блайт описав святкування  самого першого Дня пам’яті. Коли Громадянська війна добігала кінця, армія Конфедерації почала утримувати ув’язнених на відкритому кінно-спортивному треку в Чарльстоні (штат Південна Кароліна). Не дивно, що умови життя були поганими і принаймні 250 ув’язнених померли від дизентерії, інших хвороб та антисанітарії. Ці солдати були потім поховані у братській могилі на території цього ж кінно-спортивному треку.

Коли війна майже закінчилася, місто Чарльстон (де війна почалася в квітні 1861 р.) було практично знищено, коли його знову захопило військо Союзу. У той час, багато з білого населення міста втікло, залишивши позаду тисячі чорних громадян, переважно колишніх рабів, яких було звільнено Прокламацією про звільнення Лінкольна. Багато хто з колишніх рабів розуміли, що сталося на кінно-спортивному треку, і вони вирішили  збудувати великий білий паркан навколо нього. Над входом вони зробили напис: «Замучені під час перегонів». Згодом вони розкопали братську могилу і зробили належне перепоховання солдатів Союзу.

54-го чорношкірий піхотний полк штату Массачусетс
54-го чорношкірий піхотний полк штату Массачусетс

1 травня 1865 року, майже через місяць після закінчення війни,  більше ніж 10 тисяч чорношкірих жителів Чарльстону разом з білими місіонерами та вчителями, пройшли маршем вулицями міста у напрямку нового кладовища на території колишнього кінно-спортивного треку. Парад очолювали 3 тисячі чорношкірих дітей з квітами та піснею “Тіло Джона Брауна” (Джон Браун був відомим противником рабства, а основна мелодія пісні така ж сама, як і в Військовому гімні Республіки). На жаль, практично ніяких записів того, що було сказано під час тієї першої церемонії Дня пам’яті, не зберіглося, але репортер з Нью-Йорк Триб’юн описав цю подію так: «поминальний марш друзів та тих, хто в скорботі, якого Південна Кароліна чи, навіть, Сполучені Штати ще ніколи до цього не бачили». Учасники маршу співали спірічуелз та читали уривки з Біблії. Після церемонії  солдати повернулись до своїх вправ, а інші учасники розійшлися на пікніки. Серед учасників параду і церемонії були солдати 54-го чорношкірого піхотного полку штату Массачусетс, який прославився завдяки фільму “Слава” з Дензелем Вашингтоном, Морганом Фріменом та Меттью Бродеріком в головних ролях.

Від себе особисто хочу додати, що я святкую День пам’яті в США у досить незвичний спосіб. Я захоплююсь і часто беру активну участь у реконструкції подій Громадянської війни, а також є членом групи, що представляє військовий корабель  «U.S.S. Michigan Marine Guard». Я часто перевтілююсь у роль морського піхотинця або сержанта, який служив під час Громадянської війни на першому броньованому кораблі військово-морського флоту ВМС

Реконструкція Громадянської війни у День пам'яті
Реконструкція Громадянської війни у День пам’яті

США. Це цікаве хобі, тому що багато американців поняття не мають, що американські морські піхотинці брали участь в Громадянській війні. Під час святкування Дня пам’яті до нашої морської піхоти, зазвичай, приєднуються більше тисячі інших реконструкторів Громадянської війни (Союзу та Конфедерації) у триденному заході в Greenfield Village в Дірборні (штат Мічиган). Greenfield Village – це великий історичний парк схожий на Пирогово в Києві. Під час реконструкції солдати проживають в таборах,  подібних до тих, які були під час Громадянської війни. Ми намагаємося перевтілюватися у наших персонажів та грати якомога природніше та ближче до історичних фактів, аби показати «живу історію» нашим глядачам. Це, зазвичай, дуже спекотливі та виснажливі ​​вихідні, з постійними військовими тренуваннями, а також реконструкцією кількох грандіозних битв, в яких бере участь артилерія, кавалерія та піхота.

У День пам’яті, опівдні, на великій зеленій галявині Greenfield Village, обидві армії виступають один проти одного зупиняючись біля символічного кладовища. В той час як всі солдати стоять по-стійці «струнко», жінки-реконструктори повільно обходять всіх військових, кладучи на символічні могили квіти від імені Сполучених Штатів на честь усіх американців, які “віддали свої життя та найвищу міру відданості”. Після цієї церемонії, всі справжні військовослужбовці та ветерани запрошуються на галявину з реконструкторами, де їм висловлюють подяку за службу у збройних силах США. Ця проста церемонія завжди надихала мене, і як казав президент Лінкольн: «Це для нас, хто залишився живим. . . бути тут, щоб завершити роботу, яку ті, хто воював тут, не встигли. Це ми, хто має бути тут, присвятивши себе великому завданню, що залишилося для нас від тих шанованих загиблих, чия відданість справі, за яку вони боролися до останнього, була найвищою.»  Ці слова варто пам’ятати не тільки в День пам’яті, але і протягом року.

Боротьба за громадянські права: від Прокламації про звільнення рабів до Мартіна Лютера Кінга

Автор: Даг Морроу, помічник аташе з питань культури

Read in English

В цьому році ми відзначаємо дві важливі віхи в афро-американської історії, а також в довгому шляху Сполучених Штатів до расової рівності та громадянських прав. День 1 січня 2013 року відзнаменував 150-річчя Прокламації про звільнення рабів, якою президент США Авраам Лінкольн звільнив більшість афро-американців від рабства. 28 серпня 2013 р. буде відзначатися 50-річчя Маршу на Вашингтон, в якому преподобний Мартін Лютер Кінг – молодший виголосив свою знамениту промову «Я маю мрію», закликаючи всіх людей ставитися один до одного однаково, незалежно від кольору їхньої шкіри.

Рабство і Прокламація про звільнення рабів

У 1860 році в Сполучених Штатах понад 3,9 мільйона афроамериканців були рабами. В деяких штатах, таких як Південна Кароліна і Міссісіпі, більше половини від загальної чисельності населення були поневолені, а в таких штатах, як Алабама, Флорида, Луїзіана і Джорджія, поневолені люди складали більше 40% населення. В штатах Арканзас, Кентуккі, Меріленд, Міссурі, Північна Кароліна, Теннессі, Техас і Вірджинія також були значні популяції рабів. У тому ж році, на чолі з Південною Кароліною, кілька південних штатів почали відділення від Сполучених Штатів Америки (для формування “Конфедерації Штатів Америки”), незадоволені тим, що північні штати (“Союз”) відмовлялися повертати рабів-втікачів, і побоюючись, що новообраний президент Лінкольн буде прагнути покінчити з рабством в США.  Продовжувати читання “Боротьба за громадянські права: від Прокламації про звільнення рабів до Мартіна Лютера Кінга”

Історія з’їздів Республіканської партії США

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

З’їзд Республіканської партії в цьому році буде проходити в місті Тампа Бей, штат Флорида, 27-30 серпня. Під час неї, Мітт Ромні офіційно стане кандидатом від республіканців, забезпечивши достатньо делегатів для цього ще в травні, а інші республіканські лідери будуть виступати з промовами, щоб заохотити голосуючих, зокрема, у важливому штаті Флорида (штат з великим населенням, який коливається між підтримкою кандидатів на пост президента від демократів і республіканців). У той час, як у далекому минулому на з’їзді партії могли залишатись деякі сумніви про те, хто стане кандидатом, сучасна система первинних виборів і партійних нарад в штатах зруйнувала майже все відчуття драми. Малоймовірно, що якийсь незадоволений лідер партії грюкне дверима на з’їзді і створить свою власну політичну партію, яка кине виклик і Ромні і Обамі. Але саме такий сценарій відбувся на з’їзді Республіканської партії століття тому, в 1912 році.  Продовжувати читання “Історія з’їздів Республіканської партії США”

Метушня національних партійних з’їздів у США

Автор посту: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Серпень – надзвичайно захоплюючий момент президентських кампаній у США. Хоча й кампанії тривають з минулого року, лише в серпні на партійних з’їздах кадидати отримують офіційне схвалення своєї партії. Вже протягом кількох місяців обом партіям відомо, хто стане їхнім кандидатом, але з’їзд важливіший для республіканців через напружені попередні вибори («праймеріз»). Мітт Ромні отримав достатньо голосів на попередніх виборах, щоб стати кандидатом у кінці травня, в той час як у президента США Барака Обами не було серйозних конкурентів на «праймеріз». Традиційно, чинний президент не має опонентів на попередніх виборах, хоча це не завжди так.

Президент США Барак Обама (ліворуч), який балотується на другий термін, і Мітт Ромні (праворуч), кандидат від республіканців на пост президента і колишній губернатор штату Массачусетс

Кандидати у президенти обираються шляхом поєднання голосів виборців та участі партій. Якщо у партії немає чинного президента для номінації, проводять серію попередніх виборів і партійних конференцій з січня по червень (технічно, вони відбуваються навіть якщо у партії є чинний президент, але в нього немає серйозних опонентів). Продовжувати читання “Метушня національних партійних з’їздів у США”

Мій список чотирьох найцікавіших американських віце-президентів і кандидатів у віце-президенти

Автор посту: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу Посольства США

Read in English

Номінації на пост президента тільки підігрівають перегони на первинних виборах і партійних нарадах, але як тільки з кандидатами від партій усе визначено, наступний великий крок у президентській передвиборчій кампанії – це обрання напарника. Кандидат у президенти має повну свободу дій – кого обирати і коли оголосити про рішення, і більшість номінантів зроблять оголошення  про своїх зступників (віце-президентів) до кінця літа, і це стане сигналом про початок сезону інтенсивної виборчої кампанії. Кандидати в президенти часто балансують на грані під час пошуку віце-президента, який, зазвичай,  має відрізнятися від кандидата у президенти, аби доповнти його сильні і слабкі сторони, але і бути досить близьким за переконаннями, щоб уникнути серйозних ідеологічних розбіжностей. Багато кандидатів у президенти, насправді часто, обирають того, проти кого вони боролися на первинних виборах, тому що цей кандидат добре розбирається в політиці платформ своїх колишніх суперників, а також тому що він може вилікувати будь-яку напруженість в партії, створену на “уїдливих” первинних виборах. Президент Обама обрав Джо Байдена свого колишнього основного противника, аби він став його напарником у 2008 році, і ця пара знову працюватиме на демократів у цьому році. В даний момент новинні портали сповнені спекуляцій про те, кого ж обере Мітт Ромні  для республіканців, і своє рішення, як очікується, він оголосить під час Республіканської національної конвенції.

Звичайно, віце-президенти, в минулому також значно впливали на хід політики. Нижче, я напишу про тих, яких я вважаю чотирьма найпомітнішими особистостями, що були віце-президентами чи кандидатами у віце-президенти.

Аарон Берр обіймав посаду віце-президента у 1801-1805 рр., під час правління третього президента Томаса Джефферсона.
Аарон Берр обіймав посаду віце-президента у 1801-1805 рр., під час правління третього президента Томаса Джефферсона.

4. Аарон Берр

Аарон Берр, звичайно, видатний віце-президент,  але не в кращому сенсі цього слова. Берр обіймав посаду віце-президента у 1801-1805 рр., під час правління третього президента і головного автора Декларації незалежності Томаса Джефферсона. На початку розвитку молодої держави США віце-президент не обирався президентом, а часто був людиною, яка отримувала другу найбільшу кількість голосів на пост президента. Джефферсон і Берр, насправді, були пов’язані тим, що отримали по 73 виборчих голоси кожен, і Палата представників повинна була вирішити, хто ж все-таки має стати президентом. Палата представників проголосувала за Джефферсона, і тоді Берр звинуватив у своїй поразці свого колишнього друга Олександра Гамільтона, одного з батьків-засновників США. Після того, як термін Берра на посаді віце-президента скінчився, він кинув виклик Гамільтону і вбив його на дуелі пострілом. Берр був звинувачений у вбивстві, яке згодом було скасовано.

Теодор Рузвельт був віце-президентом під час правління Вільяма Мак-Кінлі
Теодор Рузвельт був віце-президентом під час правління Вільяма Мак-Кінлі

3. Теодор “Тедді” Рузвельт

Під час віце-президенства Тедді Рузвельта відбулися значні зміни в політиці США. Рузвельт став віце-президентом під час правління Вільяма Мак-Кінлі, який  переміг демократа-популіста Вільяма Дженнінгса Брайана, та мав тісні зв’язки з корумпованими бізнес колами та політиками. Сильні антикорупційні погляди Рузвельта були діаметрально протилежні поглядам Мак-Кінлі, хоча ці двоє непогано домовилялися стосовно зовнішньої політики США. Мак-Кінлі було вбито всього за 9 місяців до початку другого терміну (з Рузвельтом в якості віце-президента). Рузвельт став президентом, закінчуючи решту терміну Мак-Кінлі, ставши ініціатором ери прогресу, направляючи основні зусилля з реформування банківської справи, бізнесу та політичних установ, вимагаючи прозорості у бізнесі та уряді. Рузвельт виграв ще один термін і перебував на посаді  президента до 1908 року, а ера прогресу, яку він започаткував тривала ще десять років.

Джеральдін Ферраро, жінка-конгресмен, що обиралась три терміни підряд, була першою жінкою, призначеною на посаду віце-президента від великої партії
Джеральдін Ферраро, жінка-конгресмен, що обиралась три терміни підряд, була першою жінкою, призначеною на посаду віце-президента від великої партії

2. Джеральдін Ферраро

Джеральдін Ферраро ніколи не була віце-президентом, а її напарник-демократ Уолтер Мондейл  у 1984 році програв вибори популярному республіканцю Рональду Рейгану. Але її призначення було знаковою подією для Сполучених Штатів та американських жінок. Ферраро, жінка-конгресмен, що обиралась три терміни підряд, була першою жінкою, призначеною на посаду віце-президента від великої партії (на сьогоднішній день Сара Пейлін від Республіканської партії стала такою другою жінкою). Ферраро була феміністкою і відкрито виступала проти сексизму, з яким вона часто стикалася в засобах масової інформації та в колах інших політиків під час виборчої кампанії з Мондейлом. Вона викрила прихований сексизм, коли журналісти запитали її: “Ви досить жорстка?” А також облаяла кандидата у віце-президенти від республіканців Джорджа Буша, коли він почав вести дискусію з нею поблажливим тоном. Під час президентської кампанії  Ферраро змусила журналістів, нарешті, прийняти почесне «Ms.» і так звертатися до неї. Вона була заміжня, але використовувала дівоче прізвище, тому їй не підходило ні «Mrs.», ні «Miss». Ферраро згодом стала послом США в Комісії ООН з прав людини, працювала журналісткою, а також під час основної передвиборчої кампанії Хілларі Клінтон у 2008 році.

Ліндон Джонсон був віце-президентом під час правління Джона Ф. Кеннеді
Ліндон Джонсон був віце-президентом під час правління Джона Ф. Кеннеді

1. Ліндон Бейнс Джонсон

Ліндон Джонсон був половинкою динамічного дуету від демократів, і виступав у якості віце-президента під час правління популярного Джона Ф. Кеннеді. Кеннеді і Джонсон, насправді, не були разом. Кеннеді запропонував на посаду віце-президента Ліндона Джонсона, який був родом з Техасу, як спосіб завоювати підтримку південних демократів. Незважаючи на особисті розбіжності, владний та агресивний стиль Джонсона допоміг Кеннеді поліпшити його законодавчу платформу, а пильна увага Джонсона до внутрішньої політики прекрасно доповнювали Кеннеді, який більшою мірою був зосереджений на зовнішній політиці. Джонсон став президентом, коли Кеннеді було вбито в 1963 році. Перебуваючи на посаді президента, Джонсон був чемпіоном справедливості і рівності, і завжди посилався на своє бачення Сполучених Штатів як “Великого суспільства”. Він відповів на рух за громадянські права з ентузіазмом і підписав Акт про громадянські права і Закон про виборчі права, які допомогли у боротьбі з дискримінацією афро-американців і жінок. Джонсон також оголосив «війну з бідністю», заливаючи мільйонів доларів у федеральні програми,  такі як «Head Start», талони на харчування та програми для розвитку громад. Відома програма медичного страхування для людей похилого віку «Medicare» та державного медичного страхування для бідних «Medicaid» були створені за часів правління Джонсона. Завдяки його багаторазовій ескалації непопулярної війни у В’єтнамі, рейтинг Джонсона стрімко впав, тому він і не подавався на пост кандидата у президенти у1968 році. Ті вибори завершилися його фіаско під час Національного з’їзду Демократичної партії у 1968 році, та перемогою республіканця Річарда Ніксона, який поклав край чотирьом десятиліттям майже безперервного демократичного уряду. Проте, спадщина Джонсона – законодавство «Великого суспільства», залишається одним з ключових елементів життя США і до цього дня.