Американка в Україні: роздуми про річницю від дня народження Тараса Шевченка

Автор посту:  Полетта Волш,  Асистент прес-аташе Посольства США

Read in English

Музей Тараса Шевченка в Києві, 2017 р.Для звичайного мандрівника, приїзд в нову країну – це завжди неповторний досвід. Нові місця і запахи, перспективи свіжих пейзажів і архітектури, можна офіційно заявити – пригода розпочалася. Дипломати, мабуть, найкращі дослідники в історії, від Ібн Батута, Макіавеллі до Бенджаміна Франкліна. Вони залишають свою батьківщину, представляючи своїх лідерів, і йдуть на службу з глибоким розумінням інших народів і культур.

Я приїхала в Україну якраз напередодні Нового року. Добре закутавшись від холоду, я розпочала своє знайомство з містом. Мої колеги з посольства надихнули мене вести блог про свої відкриття Києва та України.

IMG_0157 copy9 березня українці відсвяткували 203-ю річницю від дня народження Тараса Шевченка, улюбленого поета, письменника і громадського активіста, якого часто називають батьком української літератури. З цієї нагоди дипломати посольства США записали на відео кілька віршів Шевченка. Згодом, разом із групою дипломатів посольства, до якої також долучилася посол Марі Йованович і її мати, пані Надія, я відвідала музей Шевченка, щоб дізнатися про нього більше.

IMG_0168Музей Тараса Шевченка розташований в улюбленому Шевченком Києві, в особняку, що колись належав багатому цукровому магнату. Це безпосереднє сусідство найповнішої колекції артефактів, картин і речей із життя Шевченка в оточенні розкоші, викликає почуття парадоксальності і болю. Для українців, Шевченко – головний національний герой. Син кріпака, і одночасно письменник і художник, поет і в’язень, Шевченко був знаменитістю і політичний діячем, який, врешті решт, повернувся додому, в містечко неподалік від Канева, щоб бути похованим там після смерті. Для  нового покоління українців, народжених після радянської епохи, вихованих із почуттям національної ідентичності, які досягли повноліття в епоху Євромайдану, мрія Шевченка про свободу України резонує з новою силою. Музей однаково надає можливість як іноземцям, так і місцевим громадянам, познайомитися із Шевченком та зробити висновки з його праць про минуле і майбутнє України.

IMG_0248Отже, музей розміщується в одній із чудових будівель Києва, яких багато на вулицях, вимощених бруківкою у старому місті. Спочатку, ви потрапляєте в сучасний скляний атріум, з достатньою кількістю місця для колекції сучасного мистецтва. Піднявшись на другий поверх мармуровими сходами, можна оглянути кімнати музею, прикрашені картинами, малюнками і книгами. Я дізналася про історію козацької України, а потім,  крок за кроком, про різні етапи життя Шевченка. Історія життя Тараса Шевченка добре відома в Україні. Народився в 1814 році, Шевченко виріс у злиднях, осиротів у віці 11 років, але незважаючи на це, йому вдалося отримати освіту, будучи учнем викладача і диякона. Ранні роки його життя залежали від примх господарів, але згодом життя у Вільнюсі стало більш продуктивним, бо він мав змогу брати уроки малювання. Його наступна подорож зі своїм господарем в російську столицю, Санкт-Петербург, буквально змінила його життя. Шевченка прийняли до Імператорської Академії мистецтв, де він почав навчатися живопису. Що ще більш важливо для історії української літератури, він почав писати вірші. Згодом, він познайомився з іншими українцями – художниками з діаспори, а також з тим, хто купив йому свободу в 1838 році. У 1840 році була опублікована його перша збірка віршів – «Кобзар». Це було початком нового розділу в його житті, який згодом привів до конфлікту з російською імператорською сім’єю та іншими представниками правлячого класу, чий патронат був йому потрібен, щоб вижити. Пізніше він писав вірші українською мовою, де критично висловлювався щодо кріпосницької системи і режиму царя Миколи I. Шевченко відбув шість років в колонії суворого режиму в Новопетрівському. Після звільнення він повернувся в Санкт-Петербург, де продовжував писати аж до своєї смерті у віці 47 років 10 березня 1861 року, за сім днів до звільнення кріпаків від рабства.

IMG_0253Але чого саме боялася Російська імперія? Я почала шукати ті вірші, які резонували в той час так, як і зараз, щоб зрозуміти українську ідентичність і серце, яке прагне свободи.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Тарас Шевченко
25 грудня, 1845 р.
в Переяславі

Про Музей Тараса Шевченка в Києві website, FB, VK

 

Advertisements

Американський фолк-гурт в Україні: інтерв’ю з «Лорою Кортезі і Данс Кардз»

Автор посту: Леся Трачук, Відділ преси, освіти та культури Посольства США

Read in English

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

1-6 березня Україну відвідав американський фолк-гурт із Бостону, штат Массачусетс, «Лора Кортезі і Данс Кардз». Концерти групи відбулися у Харкові і Києві. Крім концертів, музиканти провели майстер-класи та презентації американської фолк-музики.

Лідер гурту Лора Кортезі поділилася з нами своїм думками та враженнями щодо гастрольного туру Україною.

Чому ви вирішили приїхати з концертами до України?

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

Ми беремо участь у гастрольному турі кількома країнами, організованого програмою «Американська музика за кордоном» за підтримки Державного Департаменту США.
Протягом багатьох років за цією програмою велика кількість американських музикантів відвідала багато країн по всьому світу. Музиканти беруть участь у цій програмі на конкурсній основі. Спочатку проходить відкрите прослуховування. У цьому році заявки на участь у програмі подали понад 400 гуртів. Для наступного «живого прослуховування» обирають меншу кількість учасників, а в фінал потрапляють лише 10 музичних колективів. Програма «Американська музика за кордоном» співпрацює з посольствами по всьому світу, щоб визначити, які групи мають відвідати ту чи іншу країну, в залежності від того, що вони можуть запропонувати місцевій аудиторії. В рамках цієї поїздки, ми вже побували в Естонії і Греції. Цього тижня ми тут, в Україні, а потім збираємося з концертами в Чорногорію.

Які ваші враження від українців, з якими вже встигли зустрітися?

«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року
«Лора Кортезі і Данс Кардз» у Києві, клуб Атлас, березень 2016 року

У нас була неймовірна ніч в Харкові [гурт виступив у приміщенні вільного  простору “Фабрика”, зала якого була заповнена вщент] Мабуть, там зібралася найкраща публіка, яку ми бачили протягом всього туру. З самої першої пісні слухачі аплодували. Гадаю, що 70%  були студентами, чи школярами, і це пояснює їх ентузіазм і захопленість, але насправді всі, хто був в залі, співали разом з нами. Був навіть один хлопець, який на наш заклик: «Чи хтось хоче потанцювати?» встав, і почав дуже гарно танцювати. Це було чудово.

Ми також провели майстер-клас і прес-конференцію в Національній академії мистецтв у Харкові. Було багато запитань щодо музичної освіти в Штатах. І в нас була чудова можливість розказати по це, а також про те, що кожне місце відрізняється, кожен штат відрізняється, кожне місто відрізняється, і кожен індивідуальний досвід відрізняється. Нас також запитували про те, як це бути незалежним музикантом, і як заробляти на життя власною справою. Ми також говорили про коріння музики Аппалачі, яку ми граємо. Це суміш шотландської скрипкової музики 17-го століття і африканської музики, які з часом об’єдналися в один музичний напрямок у США.

Ми також зустріли викладача-майстра гри на балалайці. Поспілкувалися і заграли разом, і це було дуже жваво. Він знав декілька мелодій у стилі блуграс, тому нам з ним було весело.

Можете описати свою музику у трьох словах?

Інді. Камерна. Фолк.

Ви знаєте українських музикантів, співаків композиторів? Можливо, у вас є улюблені?

До того, як ми приїхали в Україну, ми дуже мало знали про українську музику. І коли ми готувалися до поїздки, ми шукали українські композиції онлайн. І так натрапили на Червону Руту. Це весела, позитивна пісня, яка має багато різних версій. Ми її ще не вивчили, але вона вже припала нам до душі.

Поглиблення зв’язків з єврейським минулим і майбутнім київського Подолу

Автор посту:  Ярина Ференцевич, прес-аташе Посольства США

Read in English

pic1
Посол Пайєтт з колегами на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» в Києві

27 вересня я разом із послом Пайєттом і його колегами з канадської й німецької амбасад взяла участь у дуже незвичному заході на Подолі в Києві. Посол виступив на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» та її нового общинного центру. У своєму виступі посол назвав рабина конгрегації Духовного «другом і наставником для цілого покоління американських послів у Києві». Вшанувавши хвилиною мовчання 72-у річницю трагедії Бабиного яру, посол продовжив говорити про історію єврейської громади в Україні, її мужність і його захоплення тим, що вона змогла повернутися до своїх витоків в історичному районі Києва – на Подолі. Посол зазначив, що «керівні принципи толерантності, співпраці і поваги до людської гідності, втілені в цьому центрі, мають важливе значення для американців», а також висловив надію на плідну роботу майбутнього центру.

pic3
Концерт під час церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква»

Стару будівлю, яку спільноті доводилося орендувати протягом 22 років, замінив новий центр, створений на пожертви трьох північноамериканських сімей. Новий центр площею 370 кв. метрів має вівтарну частину з місцями для 150 осіб, кімнати для зборів і семінарів, бібліотеку, молодіжний центр та міні-кухню. Після виступів почалося найцікавіше!  Наймолодші члени «Атікви», близько 20 вихованців дитячого садочка конгрегації, виступили з піснями і танцями, нагадуючи всім нам, що центр має яскраве майбутнє! А наступний виступ Ірини Розенфельд зібрав іще більше оплесків та привітань.

pic2З відкриттям нового центру посольство, не гаячи часу, продовжило зміцнювати наші відносини та співпрацю. Вже через два тижні, 10 жовтня, в «Атікві» відбувся перший український показ фільму «Шолом Алейхем. Сміх у темряві». Кінопортрет видатного  письменника, чиї історії лягли в основу бродвейського мюзиклу «Скрипаль на даху», розповідає історію бунтівного генія, який створив абсолютно нову літературу. Працюючи наприкінці ХІХ століття в Західній Україні, він досліджував глибини єврейської громади, яка перебувала у кризі, на порозі глибоких змін, і яку він зміг показати з блискучим гумором. У попередньому блозі ми писали про відвідини послом будівлі у Львові, де колись жив Шолом Алейхем.

За словами режисера фільму Джо Дормана, Шолом Алейхем був одним із тих, хто сформував нову сучасну єврейську самосвідомість. Після показу Джозеф Дорман, незалежний кінорежисер, володар численних нагород, відповів на питання і розказав про те, як він приїжджав в Україну під час виробництва фільму, щоб глибше зрозуміти єврейську й українську культуру та численні зв’язки між ними. Він також розповів про те, яку роль твори Шолома Алейхема зіграли у збереженні єврейської ідентичності в Сполучених Штатах і єврейської діаспори в цілому. Посольство презентувало цей фільм водночас як цікавий приклад культурних зв’язків між Україною та США і як приклад багатокультурного минулого України та її єврейської спадщини. На додаток до показу фільму в «Атікві» посольство організувало публічні демонстрації фільму в Києві та Львові, які користувалися шаленим успіхом.

Позитивна сила хіп-хопу в Україні

Автор посту: Артур Еванс, заступник аташе з питань культури Посольства США

Read in English

IMG_1810Нещодавно я разом із послом Джеффрі Пайєттом з сім’єю та десятком тисяч глядачів на Майдані Незалежності мав нагоду подивитися чемпіонат світу з брейкдансу. За сприяння “Берн батл скул” (Burn Battle School) сотні молодих українських бі-боїв і бі-герл “билися” (змагалися) у чотирьох номінаціях: найкращий бі-бой серед юніорів, чоловіків, жінок і команд. Я був вражений популярністю цієї події, рівнем кваліфікації українських брейк-дансерів. Ще більше вразило мене те, що, незважаючи на жорстку конкуренцію, атмосфера загалом була позитивною, я б сказав, навіть святковою, і нагадувала мені гру в американський футбол у моєму рідному Огайо.

IMG_2483Посольство США виступало одним зі спонсорів заходу, тому наш Посол мав честь вручити нагороду за перше місце в молодіжній категорії. Переможцем став 10-річний танцюрист із Києва Андрій Кирилін. Це був маленький подвиг з боку Андрія. Молодіжна команда складалася в основному з 16-річних  учасників, і багато з конкурсантів були майже в два рази більшими за Андрія. Але у брейкдансі, який вимагає підготовки, інновацій та швидкості, кмітливість “Давида” часто краща за силу “Голіафа”. Перемога Андрія – це свідчення тривалих років його навчання у київській танцювальній студії “Kinder Crew”. Щоб підтримати Андрія, за лаштунками, разом із його дорослими наставниками, тренерами і членами сім’ї, зібралося багато друзів з команди “Kinder Crew”.

Хіп-хопу і його продовженню – брейкдансові доводилося постійно виборювати собі чесний імідж, почасти через “бандитський” мотив, який затьмарив інші аспекти руху, а почасти через неправильне уявлення про бі-боїнг. І коли мій похід на Майдан щось мені довів, то це, напевно, те, що брейкданс може бути позитивним прикладом для молоді в Україні. Як би запекло не змагалися команди, проте, коли музика зупинялася й оголошували переможця, конкуренти, незалежно від кольору шкіри або місця проживання, завжди збиралися в центрі сцени, тиснули одне одному руки, обіймалися й демонстрували інші ознаки взаємоповаги.

IMG_0990Позитивні аспекти брейкдансу мають американське коріння. Брейкданс зародився на околицях Нью-Йорка 1970-х рр., а його статус “вуличного” танцю означав, що тоді не було ні тренерів, ні команд, ні ліги чемпіонів. Для охочих бі-герл чи бі-боїв потрапити у брейкдансери було легко, але стати класним брейкдансером – важко. Треба було у когось вчитися. Побалакайте з будь-яким досвідченим бі-боєм чи бі-герл “старої” школи про те, як вони дізналися про брейкданс, і вони посміхнуться й без вагань назвуть імена найкращих бі-боїв минулого покоління: людей, які колись їх надихнули, взяли під своє крило й запросили стати частиною “команди”, яка допомогла їм піднятися на вищий щабель. “Кожен когось навчає” – тиха мантра брейкдансерів, яка все ще залишається в силі.

IMG_3345Мабуть, окрім “Massive Monkees” з Сіеттла (штат Вашингтон), жодна команда так добре не засвоїла слоган “Кожен когось навчає”. Посольство США з гордістю підтримало їхню участь від нашої країни в командній першості “Берн батл скул” (Burn Battle School) у Києві. “Massive Monkees” часто перемагали у міжнародних змаганнях. Але вони відрізняються від інших команд тим, що змогли перетворити свій успіх на можливості для всієї своєї спільноти і, зокрема, для наступного покоління. Один із прикладів – це їхня громадська організація “Extraordinary Futures”, яка використовує танець як засіб навчання самодисципліні, підвищення довіри та розширення світогляду у дітей з групи ризику. Останніми роками вони навіть використовували підтримку міста і краудсорсинг, аби  перетворити свою танцювальну студію із влучною назвою “Маяк” на громадський центр, який має програми продовженого дня для школярів, танцювальні групи, класи з музики та мистецтва. Не дивно, що мер Сіеттла нещодавно започаткував  День “Massive Monkees” на  їхню честь.

«Massive Monkees» привезли з собою цей дух громадянської активності до Києва. Протягом трьох днів вони дали кілька майстер-класів, відвідали літні табори, презентували показ фільмів про хіп-хоп, взяли участь у журі на танцювальних конкурсах і виступили перед тисячами молодих українських глядачів. Вони говорили про різноманітність брейкдансу і продемонстрували його здатність ламати бар’єри й розвивати молодь. Однак “Massive Monkees” не самотні у своїх прагненнях. Їхню поїздку було підтримано національною мережею українських команд брейкдансу і танцювальних студій. Під час кожного заходу до них приєднувалися ветерани українського брейкдансу, які ділилися власним досвідом із молоддю, виступали в ролі їхніх тренерів і наставників.

Зрештою, можна сказати, що “Берн батл скул” (Burn Battle School) у цьому році мала шалений успіх, тому що у змаганнях взяли участь сотні дітей і ще тисячі прийшли подивитися на шоу. Але найголовніше – вони довели, що брейкданс живе і процвітає в Україні. Місцеві бі-бої і бі-герл створили активну спільноту, яка простирається від Києва до Севастополя, від Львова до Луцька… і це дуже добре!

Інтерв’ю з Хобартом Ерлом, першим американцем, який став Народним артистом України

Автор посту: Емма Хатчінз, інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру
Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру

Хобарт Ерл, американський художній керівник і диригент Національного одеського філармонійного оркестру, який підняв його на новий щабель і був удостоєний звання Народного артиста України наказом президента України Віктора Януковича від 27 червня 2013 року,  люб’язно погодився надати інтерв’ю Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні  і розказати про все, починаючи з його реакції на нагороду і дружби з українським актором Богданом Ступкою, і закінчуючи його пропозиціями щодо поліпшення архітектурного вигляду Одеської філармонії. Докладнішу статтю про внесок пана Ерла в українську музику та культуру можна знайти тут.

 Ви є першим і єдиним американським митцем, який отримав звання «Заслужений артист України», а згодом і звання «Народний артист України». Що Ви відчували, коли дізналися, що отримаєте цю нагороду, особливо враховуючи Ваш статус іноземця в Україні?

Я був у Москві, здійснював запис із Державним симфонічним оркестром Росії у Великому залі Московської консерваторії, коли отримав електронний лист від одного з приятелів з  Києва з вітаннями з нагоди отримання цієї нагороди. Моєю першою думкою було: «Він що, жартує зі мною?»  Проте, за півгодини мої колеги знайшли на офіційному сайті президента України підтвердження, що це правда. Я був вражений. Наступного дня в Москві був незабутній момент, коли оркестр аплодував мені стоячи та грав туш на сцені Великого залу консерваторії.  Це звання для мене – дійсно велика честь. Коли я перебував у Москві, думками звернувся до мого покійного друга, видатного українського актора Богдана Ступки. Шість місяців тому, коли я востаннє приїжджав до Москви, я жив в Українському культурному інституті, в кімнаті, де він завжди зупинявся і на якій тепер є меморіальна дошка, присвячена Богдану Ступці. Протягом 1990-х років Богдан часто приходив на мої концерти з Національним одеським філармонійним оркестром в Києві, і обов’язково заходив за куліси зі своїм маленьким онуком. Пізніше, під час свого перебування на посаді Міністра культури (кінець1990-х років), одного разу він мені сказав: «Хобарт, Ви повинні бути Народним артистом», і почав розкручувати цю ідею, хоча за законом повинно пройти мінімум 10 років між отриманням звання «Заслужений» і «Народний». Тепер я згадав його слова і подумав, що Богдан був би радий бачити цей титул, яким мене нагородили після стількох років.

 Чому Ви вирішили працювати в Україні і що змусило Вас залишитися тут так довго?

Це питання задають мені знову і знову. І про це вже багато писали (наприклад,  у «Рідерз Дайджест» за 1996 рік).  Можна сказати, що моя доля має багато спільного з географією, а моє перебування у Відні, зокрема, стало однією з головних причин того, що я опинився в Україні.  Якби я не жив у Відні наприкінці 1980-х років,  я, напевно, ніколи б не поїхав далі на схід. До речі, Богдана Ступку я вперше зустрів у Відні у 1991 році під час гастролей, де він виступав  з театром ім. Івана Франка у Віденській опері. Саме того вечора я вперше  почув українську мову. Коли я збагнув, що не можу зрозуміти кожне третє чи четверте слово, до мене дійшло, що те, що я чув не було російською мовою. А що змусило мене залишитися в Одесі так надовго, то це, напевно, також «доля», хоча я хотів би додати, що ми, диригенти, багато подорожуємо. Я щороку даю концерти в багатьох країнах світу.

Який Ваш улюблений музичний твір  для виконання в Україні? Як вирішуєте, які композиції виконувати?

Протягом багатьох років я виступав з концертами в дуже різних залах і театрах по всій Україні і маю визнати, що оперні театри в Києві, Одесі та Львові дуже особливі. Однак, без сумнівів, філармонія в Одесі – мій улюблений концертний зал. Це також, безперечно, найкращий концертний зал для симфонічних оркестрів в країні. Сумно те, що потенціал цього залу ще мало хто зрозумів, незважаючи на численні рекомендації, зроблені видатним акустиком Расселом Джонсоном у доповіді про цей концертний зал.  Але найприємніше в цьому те, що якщо ці рекомендації будуть втілені, то, як сказав один з видатних діячів: «Одеська філармонія зможе змагатися з найбільшими концертними залами Європи».

Що стосується репертуару, то Національний одеський філармонійний оркестр кожного сезону виконує широкий спектр музичних творів різних композиторів. У нас дуже різноманітний репертуар. Нещодавно у травні 2013 року ми зіграли дві світові прем’єри на гастролях у Києві, в тому числі і “Подвійний концерт” для труби і тромбона австрійського композитора Рейнхарда Зюсса, в якому грали мої друзі із студентських днів у Відні – головний тромбон Віденського філармонійного оркестру Дітмар Кубельбек та його брат Райнер, головний трубач Віденського симфонічного оркестру. Я завжди додаю до програми старі композиції та ті, що ми виконуємо вперше. І ще один плюс в цьому – завжди приємно виступати з друзями, з якими ви не так часто маєте можливість зустрітись.

 Як Ви гадаєте, яку роль відіграє  музика  і мистецтво взагалі в сучасній  Україні?

Безперечно, вона відіграє велику роль. Україна – це країна з глибокими традиціями в мистецтві. Сподіваюся, що ця роль буде з часом вагомішою. Однак, я би збрехав, якби не сказав про те, що зараз є загальна  тенденція до розвитку «поп- культури», якої не було в  минулому. Безсумнівно, треба працювати більше, щоб зберегти ці традиції, оскільки з плином часу вони зникають.

 Які Ваші плани щодо майбутнього розвитку Національного одеського філармонійного оркестру?

Протягом багатьох років ми створили прихильну аудиторію в Одесі, а також проводимо декілька щорічних заходів, які дуже популярні серед місцевого населення. У нас  також є низка ідей щодо майбутнього розвитку, в тому числі проведення різних фестивалів, для яких Одеса є дуже вдалим місцем. Час покаже. Багато можливостей для майбутнього зросту залежать від акустичного потенціалу зали, а також її потенціалу як історичної архітектурної пам’ятки. Що стосується моєї власної творчості, я планую продовжити розширювати мої професійні горизонти.

Аплодуємо стоячи: американський диригент Хобарт Ерл став Народним артистом України

Автор посту: Емма Хатчінз, інтерн Відділу преси, освіти і культури Посольства США в Україні

Read in English

З 1922 року звання “Народний артист України” було найвищою відзнакою для митців в Україні і колишньому Радянському Союзі
З 1922 року звання “Народний артист України” було найвищою відзнакою для митців в Україні і колишньому Радянському Союзі

Коли Хобарт Ерл, художній керівник і головний диригент Національного Одеського філармонійного оркестру, отримав листа від свого приятеля, який вітав його із званням Народного артиста України, він подумав, що це чийсь жарт. Але вже за півгодини приємна новина виявилась дійсністю і співробітники Ерла підтвердили, що на офіційному веб-сайті Президента України Віктора Януковича є інформація про цю нагороду. Ця почесна відзнака, започаткована за радянських часів, у 1922 році, є найпрестижнішою нагородою за виконавське мистецтво в Україні, яку може бути присвоєно митцям через десять років після отримання звання “Заслужений артист України”. Враховуючи те, що таке звання ніколи не присуджували американцям, визнання Ерла справляє ще більше враження.

Хобарт Ерл – не новачок серед “перших”: він був першим артистом, який отримав нагороду “Друг України”, засновану Вашингтонською групою; він уперше презентував Одесі твори цілого ряду класиків (Другу, Третю, Шосту і Дев’яту симфонії Малера, “Чотири останні пісні” Штрауса); під його керівництвом Одеський філармонійний оркестр став першим українським оркестром, який  перетнув Атлантичний океан та екватор, і першим оркестром, що після проголошення  незалежності України змінив свій статус фінансування з місцевого на регіональний, а згодом – національний. 

Диригент Хобарт Ерл став першим американцем, який отримав престижне звання “Народний артист України”
Диригент Хобарт Ерл став першим американцем, який отримав престижне звання “Народний артист України”

Мабуть, основним здобутком  кар’єри Маестро Ерла, відзначеної міжнародними нагородами й аншлаговими виступами, стало те, що він добився міжнародного визнання для Одеського філармонійного оркестру. У серпневому випуску “Рідерз дайджест” за 1996 рік журналістка Люсінда Хан назвала видатним досягненням Ерла перетворення регіональної групи музикантів на оркестр, визнаний на міжнародній сцені. На самому початку статті було окреслено грандіозність завдання: “Маестро їхніх мрій: він обіцяв перетворити групу зневірених музикантів на оркестр світового класу, незважаючи на їхні сумніви в ньому”. Хан написала і про те, як наприкінці концерту американської музики в одному з міст України, невдовзі після розвалу Радянського Союзу, Ерл звернувся до слухачів українською мовою: “Ми не можемо піти, не загравши хоч трохи української музики!”, після чого його оркестр виконав неофіційний гімн України, чим викликав захват публіки.

Хобартові Ерлу присвоїли почесне звання завдяки тому, що він привертає міжнародну увагу до класичної музичної сцени Одеси і водночас знайомить з українською музикою весь світ і самих українців. У телефонному інтерв’ю після того, як було оприлюднено рішення про нагороду, Ерл повернув кредит довіри Україні, де він побудував свою музичну імперію. “Чудово, що в Україні  так багато людей працює у сфері мистецтва”, – визнає він. На запитання, яку пораду він міг би дати молодим українцям, які хочуть займатися класичною музикою, Ерл відповів: “Музикантам дуже важливо вивчати інші мови, бо це ключ до вивчення інших культур… Немає жодних сумнівів, що вивчення німецької мови поглиблює ваше розуміння німецької музики”.

Овації для Хобарта Ерла після проведення урочистого концерту з нагоди святкування 20-річчя американсько-українських відносин у січні 2012 року
Овації для Хобарта Ерла після проведення урочистого концерту з нагоди святкування 20-річчя американсько-українських відносин у січні 2012 року

Прихильність Ерла до ідеї глобального навчання та визнання української музики у світі допомагає йому бути успішним культурним послом між США і Україною. Важливо додати, що Ерл виступив на гала-концерті з нагоди святкування 20-річниці американсько-українських відносин у 2012 році. Посол США в Україні Джон Ф. Теффт, поціновувач класичної музики, відразу після концерту публічно подякував Хобартові Ерлу зі сцени.

Під час літніх канікул, коли Ерл подорожує світом зі своїм оркестром, він водночас шукає нові можливості для подальшого розвитку Одеської філармонії. На чолі міжнародно відомого оркестру, з українськими прихильниками й оптимістичним поглядом на життя, Народний артист України Хобарт Ерл, без сумніву, має блискуче майбутнє.

Хочете дізнатися більше про Хобарта Ерла та Одеську філармонію? Зверніть увагу на такі посилання:

Одеська філармонія

Біографія Хобарта Ерла

Сторінка Хобарта Ерла у соц. мережі “Facebook”

Стаття “Маестро їхніх мрій” у “Рідерз Дайджест”

Доповідь про стан Одеської філармонії