Еволюція України

Автор посту: Рік Стенгел, заступник Держсекретаря з питань публічної дипломатії та зв’язків з громадськістю, @Stengel

21 травня 2014  року

Read in English

Виборча дільниця в Україні
Виборча дільниця в Україні

У неділю українці підуть на виборчі дільниці, щоб проголосувати за нового президента. Але це просте твердження не охоплює всієї важливості цих виборів. Голосування 25 травня – це не просто випробовування їхньої боротьби за зміни і провісник майбутнього України, що вже немало, це також розмежувальна лінія між світовою боротьбою за свободу і репресійними силами, між можливістю громадян обирати власне майбутнє і нав’язуванням цього майбутнього.

Отже, це не просто чергові вибори. Це визначальний момент в довгій історії України. Йому передує анексія Криму і спроби Росії дестабілізувати ситуацію в країні і завадити голосуванню. Вже протягом декількох тижнів російські ЗМІ транслюють вигадані історії про «неонацистський бэспрэдэл» і країну на межі громадянської війни, в той час як Кремль закликає сепаратистів на сході захопити владу під дулом пістолета.

Минулого тижня я відвідав в Україну, щоб особисто переконатися. Я побачив спокійний, але знервований Київ. Люди займалися своїми справами, пили каву у вуличних кафе, відводили дітей до школи. Але вони були трохи стурбовані через вибори. Це й не дивно. Від цих виборів багато залежить.

Поки я був у Києві, я пройшовся Майданом, вшанував пам’ять Небесної Сотні, протестуючих, які полягли у боротьбі за насправді представницьку владу. Я зустрів молодих українців, які брали участь у протестах і які втратили друзів у боях. Я говорив з однією студенткою, яка розповіла, що вона завжди непритомніла, коли бачила кров, але під час протестів записалася волонтеркою доглядати поранених у тимчасовому шпиталі на Майдані і жодного разу не знепритомніла. Вона сказала, що бачила достатньо крові на все життя, і тепер вона спрямовує зусилля для розбудови демократичного майбутнього для своєї країни. Куди б я не пішов, всюди я бачив тихий патріотизм і віру в те, що Україна буде процвітати, якщо люди будут висловлювати свою волю.

Графіті на стіні будівлі біля Майдану в Києві символізує бажання українців перетворити їх боротьбу за зміни в еволюцію своєї країни, травень 2014
Графіті на стіні будівлі біля Майдану в Києві символізує бажання українців перетворити їх боротьбу за зміни в еволюцію своєї країни, травень 2014

Вибори, що відбудуться у неділю, є найкращим шляхом до політичного зцілення України. Опитування показують, що понад 70 відсотків українців хотіли б залишитися недоторканими як нація. Вибори мають стати протиотрутою від беззаконня, створеного Росією і сепаратистами, які, здається, більше розхитують країну, ніж сприяють її розбудові. Всі, з ким я спілкувався у Києві, хочуть мати націю, яка включає голоси меншин, і яка дивиться у напрямку і сходу і заходу. Вони відкидають ідею, що мають обрати один або інший напрямок.

Вибори ніколи не бувають ідеальними, і ці також не будуть такими. Не обійдеться без збоїв, і деякі люди залишаться вдома і не голосуватимуть на сході, де відбувається залякування офіційних представників виборчих комісій, а в деяких місцях відбулися навіть їх викрадення. Росія також заявила про те, що голосування в Криму не відбудеться. Але замість того, щоб перешкоджати  голосуванню, сепаратисти мали б висловити свою думку в кабіні для голосування. Історія 21-го століття показує, що, зрештою, скринька для голосування є більш потужною зброєю, ніж кулі. Цими вихідними близько 400 мільйонів людей у ​​Європі будуть реалізують своє право на голосування під час європейських парламентських виборів – українці заслуговують на такі ж права щодо волевиявлення.

Більше 200 років тому, Томас Пейн написав, що “право на волевиявлення шляхом голосування … є основним правом, завдяки якому інші права будуть захищені.”  Нехай ці вибори стануть для українського народу початком, а не кінцем можливості обирати і будувати своє майбутнє. Вони мають не тільки втілювати волю українського народу, але і бути двигуном для захисту прав меншин. Це – майбутнє України.

Вийди і проголосуй!

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

У наступний вівторок [6 листопада, 2012 р.] виборці по всій території Сполучених Штатів підуть на виборчі дільниці голосувати на виборах цього року. Президентські вибори між чинним Президентом демократом Бараком Обамою і його суперником республіканцем Міттом Ромні (і жменькою кандидатів від «третьої партії», які навряд чи отримають більше 1% голосів), отримують найбільшу увагу в новинах, але виборці також голосуватимуть за сенаторів, членів Палати представників, державних і місцевих чиновників. Американці стежили за новинами, дивилися дебати та обговорювали питання один з одним більше року, аби з’ясувати, за кого вони будуть голосувати. Але не кожен з них вже збагнув або знає напевно, що вже скоро необхідно буде піти на виборчі дільниці у День виборів, і що вже настає момент для заклику «Вийди і проголосуй».

«Вийди і проголосуй» [англійською Get Out the Vote або GOTV] – це агітаційна кампанія, що починається на вихідних перед Днем виборів і триває безпосередньо в День виборів, коли добровольці ходять від дверей до дверей і нагадують людям, як важливо проголосувати, а також переконати їх голосувати за свого кандидата, якщо виборець ще не визначився (за даними останніх опитувань близько 5% людей ще не визначились). Кожен кандидат має передвиборчий штаб, і хоча деякі співробітники цих штабів також беруть участь у GOTV, більшість агітаторів – це волонтери, які захоплені своїм кандидатом і хочуть бути впевненими, що він або вона виграє. Студенти є одними з найбільш активних волонтерів GOTV.

Студенти прибічники демократів коледжу Колумбійського університету готуються до GOTV за конгресмена Патріка Мерфі у 2010 році
Студенти прибічники демократів коледжу Колумбійського університету готуються до GOTV за конгресмена Патріка Мерфі у 2010 році

Кожен волонтерський табір використовує програмне забезпечення та бази даних, аби скласти списки «важливих дверей», в які необхідно постукати, і які знаходяться в декількох хвилинах пішки одна від іншої. Волонтери намагаються охопити людей, які, на їхню думку, проголосувати б за їхнього кандидата, але можуть не прийти голосувати взагалі, якщо їм про це не нагадали. Наприклад, волонтерам Обами необхідно переконатися, що вони постукали у двері зареєстрованих демократів, які голосували у 2008 році, але не у 2010 (жодні голосування американців не розголошуються, але інформація про те, чи голосували вони взагалі і їхня партійна приналежність не є секретом). Волонтер від кампанії Обами буде нагадувати виборцям, наскільки важливий кожен голос, аби додати шансів президенту перемогти, запитає їх, чи потрібно їх привезти на виборчу дільницю, і якщо виборець ще не визначився, навести декілька причин проголосувати за президента Обаму, а не його супротивника. Волонтери губернатора Ромні будуть робити те ж саме, приносячи у кожні двері свої аргументи, чому саме їхній кандидат був би кращим наступним президентом США у разі його обрання.

Волонтери, які підтримують республіканця Шаррона Енгла, спілкуються з виборцями під час фестивалю у 2010 році
Волонтери, які підтримують республіканця Шаррона Енгла, спілкуються з виборцями під час фестивалю у 2010 році

Найголовніше під час GOTV – це постукати до якомога більше дверей, тому волонтери часто агітують по 12 годин на добу, проте вони можуть записатися на стільки годин агітаційної роботи, скільки самі забажають. Багато студентських політичних груп їдуть агітувати до ключових районів на цілі вихідні. Цими вихідними кожен у Сполучених Штатах Америки долучений до політичного процесу – не має значення стукає він у двері або ж відчиняє їх.

Перемогти на виборах: «штати, що коливаються»

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу 

Read in English

Ні, «штати, що коливаються» (swing states), не мають нічого спільного із свінг-танцями. Але у них є все, аби вплинути на кінцевий результат президентських виборів. Під час виборів на пост президента, на відміну від виборів на будь-яку іншу посаду уряду, загальна кількість  голосів визначається не шляхом всенародного голосування, а за кількістю голосів виборців. У колегії виборців кожен штат має певне число голосів виборців, виходячи з чисельності населення штату, і ці голоси віддаються тому кандидату в президенти, який переможе в результаті всенародного голосування в цьому штаті (див. пост в цьому блозі за минулий  тиждень).

Через колегію виборців, деякі штати на президентських виборах мають більше значення, ніж інші. Штати, які мають велику кількість населення, відповідно мають і більше голосів виборців, тому вони є більш важливими для кандидатів на перемогу. Багато штатів мають передбачуваний характер голосування: наприклад, у Нью-Йорку майже завжди голосують  за кандидата від демократів, і в Техасі майже завжди голосують за кандидата від Республіканської партії. Штати, в яких важко передбачити результати та характер голосування,  називають «штатами, що коливаються». Саме на цих штатах кандидати зосереджують більшу частину своєї уваги та ресурсів.

Громадська думка весь час змінюється, тому і результати голосування в «штатах, що коливаються»ніколи не бувають однаковими і відрізняються від виборів до виборів. Час від часу можуть відбуватися ще більш драматичні зміни. Наприклад, під час виборів 1888 року Нью-Йорк був «штатом, що коливається»! Якщо загальнонаціональні настрої, що вимірюються опитуваннями громадської думки, значно коливаються у бік одного з кандидатів або партії, «штатів, що коливаються» буде значно менше. Не існує остаточного списку  таких штатів, але Колорадо, Невада, Вісконсін, Пенсильванія, Огайо, Вірджинія, Флорида та Нью-Гемпшир –  всі вони, на думку більшості політичних аналітиків,  вважаються «штатами, що коливаються» . (Нейт Сілвер є одним з таких аналітиків, який займається  статистичним моделюванням перебігу голосування у своєму блозі.)

Через те, що «штати, що коливаються», можуть забезпечити вирішальну кількість голосів виборців, кандидати по декілька разів навідуються  до цих штатів під час кампанії, а також витрачають набагато більше на рекламу в них, ніж вони роблять в тих штатах, де вони впевнені у своїй перемозі або програші. Кандидати, зазвичай, відвідують штати, в яких  вони впевнені, що переможуть,  для того, щоб активізувати свій основний електорат. Вони це також роблять, аби допомогти кандидатам від їх партії в інших гонках, наприклад, на пост сенаторів або губернаторів. Але не тільки кандидати звертають увагу на «штати, що коливаються». Це роблять також і ​​виборці, які є впевненими прихильнивами тієї чи іншої партії і хочуть попрацювати волонтерами на їх користь. У Нью-Йорку, і консерватори і ліберали добровільно працюють волонтерами в сусідньому штаті Пенсильванія, телефонуючи виборцям або відвідуючи їх домівки, оскільки вони знають, що все те, що вони можуть зробити в Нью-Йорку навряд чи вплине на результати голосування в їх рідному штаті.

Волонтери, які не хочуть їздити в інші штати, можуть не турбуватися через це. Такі штати, як Нью-Йорк, досить передбачувані на президентських виборах, але вибори в Конгрес, Сенат та інші місцеві перегони можуть бути дуже різними. У 2010 році під час позачергових виборів у штаті Массачусетс, одному із найліберальніших штатів у США, в Сенат обрали республіканця Скотта Брауна (а кілька років тому, вони зробили Мітта Ромні своїм губернатором). Тому, незалежно від того, де живе людина в США, цікаві виборчі перегони можуть чекати на них вже за рогом.

Колегія виборців у США

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Після того, як відбулося голосування на президентських виборах у США, голоси не просто підсумовуються. Процес рахування голосів значно складніший, ніж порівняння кількості людей, які проголосували за кожного кандидата. На президентських виборах використовується система під назвою Колегія виборців – це тип непрямих виборів, на яких голоси виборців надходять окремо від кожного штату. Який кандидат отримає голоси Колегії виборців в окремому штаті, залежить від результатів всенародного голосування в цьому штаті. На даний час, Колегія виборців має 538 голосів, а кандидат повинен набрати 270 для того, щоб стати президентом Сполучених Штатів.

Колегію виборців було створено батьками-засновниками Сполучених Штатів. В Конституції вона відіграє роль як частина системи стримувань і противаг центрального уряду. Автори Конституції намагались створити систему, яка була б демократичною, але й зберігала права штатів у федеральній системі та запобігала тиранії більшості. В результаті, вони обрали непряму демократію на відміну від прямого всенародного голосування, а Колегія виборців стала компромісом між тими, хто виступав за пряме всенародне голосування, і тими, хто хотів президента, який обирається Конгресом. Кожному штату було надано таку ж кількість виборців, скільки цей штат має представників у Конгресі: кількість місць в Палаті представників залежить від на населення штату, і також кожен штат має двох сенаторів. (Включення у Колегію виборців двох сенаторів від штату допомагає таким невеликим штатам, як Вайомінг і Делавер, які мають тільки по одному голосу виборців.) Кожному штату було дозволено обирати свій власний шлях обрання своїх виборців, і більшість з них вирішили призначати виборців Колегії законодавчими органами штатів. Проте, всенародне обрання виборців стає все більш звичною практикою в сучасній американській історії. Після всенародних виборів, виборці Колегії збираються і віддають свої голоси за кандидатів. Спочатку, кандидат який зайняв перше місце, ставав президентом, а той, що посів друге місце – віце-президентом. Автори Конституції відчували, що цей метод непрямої демократії врівноважував законодавчу владу, в якій члени Палати представників обиралися всенародним голосуванням, а сенатори призначалися законодавчими органами штатів.

З тих часів, система значно змінилася. З появою політичних партій на початку 1800-х років, кандидати почали змагатись в тандемах з президента і віце-президента для того, щоб уникнути сценаріїв, коли президент і віце-президент належать до різних партій. Дванадцята поправка до Конституції змінила процедури Колегії виборців для полегшення цієї зміни, починаючи з виборів 1804 року. В наш час, виборці самі по собі майже повністю недоречні. Виборці, як правило, не використовують свої власні судження, щоб вирішити, кому віддати свій голос. Скоріше, кожен штат проводить всенародне голосування на президентських виборах, і всі голоси виборців окремого штату віддаються тому кандидату, який переміг на всенародному голосуванні в штаті. Хоч виборці технічно і можуть віддати свої голоси тим, хто не виграв всенародне голосування в штаті, це майже повністю нечуване явище і в 24 штатах це незаконно. (Останній раз це відбулося в 1972 році. В Вірджинії, де республіканець Річард Ніксон виграв всенародне голосування, один виборець віддав свій голос за кандидатів від Лібертаріанської партії Джона Хосперса на пост президента і Теодора Натана на віце-президента).

Сучасна Колегія виборців набагато більш демократична, ніж первісна інституція, але вона як і раніше, має свої особливості. Майже у всіх штатах голосування у проводиться за принципом “переможець отримує все”, тому кандидат повинен тільки отримати голоси більшості населення штату, щоб отримати всі голоси виборців. Наприклад, Нью-Йорк має 29 голосів виборців. Якщо президент Обама виграє 60% голосів у Нью-Йорку, він отримає всі 29 голосів виборців, а не тільки 60% з них. Це означає, що як тільки кандидат впевнений, що він або вона отримає більшість, нехай і з невеликим відривом, він або вона не має додаткових стимулів для проведення кампанії в цьому штаті. У багатьох штатах, результати голосування не змінюються з кожними президентськими виборами – наприклад, з 1992 року Каліфорнія завжди голосувала за демократів, а з 1980 року Техас завжди голосував за республіканців. Існує дуже мало стимулів для демократичного кандидата, щоб спробувати виграти голоси в Техасі або для кандидата від Республіканської партії, щоб спробувати виграти голоси в Каліфорнії, тому що вони все одно не наберуть більшість в цих штатах. Через це, кандидати витрачають багато часу, енергії та грошей на рекламні кампанії в так званих ” штатах, що не визначилися “, де моделі голосування не передбачувані і неясно, чи буде більшість громадян будуть голосувати за демократів або республіканців. В даний час є кілька ключових штатів, які коливаються: Огайо, Вісконсін, Вірджинія, Флорида і Невада (штати Огайо і Флорида є особливо привабливими у зв’язку з великою кількістю населення, а тому і голосів виборців). Через систему, в якій переможець отримує все, деякі люди, які голосують не так, як більшість у штаті – наприклад, за Республіканців в Каліфорнії або за демократів у Техасі – відчувають, що їх голоси насправді не зараховуються. Тільки два штати, Мен і Небраска, розподіляють голоси своїх виборців пропорційно (ці штати мають 4 і 5 виборців, відповідно).

Ще один недолік Колегії виборців полягає в тому, що завдяки розподілу “переможець отримує все” в штатах, кандидат може програти всенародні вибори, але все одно стати президентом, вигравши голоси виборців. Це вже сталося три рази: на виборах Резерфорда Хейза у 1876 році, Бенджаміна Гаррісона в 1888 році, і зовсім недавно на виборах Джорджа Буша в 2000 році. Тим не менш, в переважній більшості виборів результати голосування Колегії виборців співпадають з результатами всенародного голосування. Крім того, посада президента не єдина, претендентів на яку громадяни обирають в день виборів – члени Палати представників, сенатори, державні та місцеві представники – усі також обираються всенародним голосуванням. Хоча на даний час не передбачається ніяких змін у Колегії виборців (для цього буде потрібно внести конституційні поправки, для затвердження яких малі штати матимуть мало стимулів), система змінювалася раніше і цілком можливо, що вона буде змінюватися і в майбутньому.

Фінансування виборчої кампанії

Автор посту: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Щоб перемогти на виборах, кандидати мають переконати виборців погодитися з їх політичними пропозиціями, і щоб зробити це, вони повинні поширювати свої повідомлення якомога ширше. Один із способів – це теледебати і виступи, а також інші повідомлення у ЗМІ, але вони також використовують свої власні ресурси, з метою донести свої повідомлення до виборців через рекламу та роботу безпосередньо на місцях. Під час передвиборчої кампанії, кандидати розміщують рекламу в Інтернеті та на телебаченні, в друкованій пресі та на білбордах, щоб підкреслити свої сильні сторони та слабкі сторони свого суперника щодо конкретних питань, а також наймають працівників, які працюють з виборцями безпосередньо на місцях. Рахунки за рекламу і роботу найманого персоналу можуть бути дорогими, особливо під час президентських кампаній, які повинні мати інфраструктури у всіх 50-ти штатах. Ось, для чого треба займатися збором коштів для фінансування виборчої кампанії.

Під час кампанії пожертвування від прихильників приймаються електронною поштою, звичайною поштою або під час заходів зі збору коштів («фандрейзинг»). Для того, щоб уникнути появи корупції, законом на федеральному рівні встановлено максимальну суму пожертв на одного кандидата у розмірі $ 2500. Тим не менш, прямі пожертви під час кампанії – далеко не єдиний спосіб, яким можна надати гроші, що будуть витрачені на виборах. Демократична і Республіканська партії мають комітети на місцевому, державному та національному рівнях, які визначають максимальні рівні пожертвувань, що значно вище, ніж у окремих кандидатів. Ці комітети розміщують пожертвування, які вони отримують на перегони, там, де, на їхню думку, є найбільший пріоритет, приміром, де претендент має хороші шанси зайняти місце, яке на даний момент зайнято іншою партією, або там, де кандидат знаходиться під загрозою. На додаток до кампанії і самих партійних комітетів, існують також комітети політичних дій, які формуються із членів, які працюють над  конкретними проблемами або цілими напрямками проблемних питань. Оскільки комітети політичних дій можуть надавати пожертвування окремими кандидатами, максимальна сума, яку одна людина може пожертвувати комітету політичних дій, становить $ 5000. Всі ці правила фінансування кампаній знаходяься під контролем Федеральної виборчої комісії, яка несе відповідальність за забезпечення того, щоб всі кампанії дотримувалися закону.

Фінансування виборчих кампаній у США стало ще більш заплутаним після рішення Верховного суду щодо «об’єднаних громадян»  проти Федеральної виборчої комісії, 558 U.S. 310 (2010). У цій постанові Верховний Суд змінив правила фінансування виборчих кампаній, що існували протягом кількох десятиліть, і заявив, що витрачати гроші  – це все одно що свобода слова, згідно Першої поправки Конституції. Існуючі закони про прямі пожертвування для кампаній та партійних комітетів залишилися такими, як вони є, але через  «об’єднаних громадян»  будь-яка фізична або юридична особа може пожертвувати необмежені суми грошей «Суперкомітету політичних дій». Суперкомітети політичних дій схожі на звичайні комітети політичних дій, але за законом вони не можуть підтримувати якусь певну кампанію, а замість цього можуть розміщувати свою власну рекламу «За» або «Проти» кандидатів. Тим не менш, кандидати та Суперкомітети політичних дій можуть обійти це обмеження, обговорюючи стратегію через засоби масової інформації, як, наприклад, американські коміки Джон Стюарт і Стівен Колберт продемонстрували у своїй відомій комедії. Крім того, Суперкомітети політичних дій великою мірою можуть отримувати фінансування від одного донора або компанії, але не зобов’язані розкривати свої основні джерела фінансування. Закон D.I.S.C.L.O.S.E., що вимагав би такого розкриття, застопорився в Конгресі.

Для того, щоб звільнити кандидатів від політичних тисків бути зобов’язаними великим донорам, декілька штатів пропонують публічне фінансування кампанії. Щоб отримати право на публічне  фінансування, кандидати повинні підняти певну кількість невеликих внесків, щоб довести свою життєздатність, а потім отримати доступ до фіксованої суми публічних грошей з метою використати їх для своїх кампаній. Кандидати, які воліють використовувати публічне фінансування, більше не можуть приймати інші пожертвування або використовувати свої особисті гроші на кампанію. Коннектикут, Мен, і Арізона в даний час мають можливість публічного фінансування, хоча частина публічного права фінансування Арізони була відхилена Верховним судом у 2011 році. Публічне  фінансування також доступно для президентської кампанії, але президент Обама і Мітт Ромні обидва відмовилися від публічних  коштів на виборах 2012 року.

Національна конвенція Демократичної партії в ході історії

Автор посту: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Цього року національна конвенція Демократичної партії розпочнеться 3 вересня в місті Шарлотта (Північна Кароліна), в штаті, де президент Обама на 0,3% виграв більше голосів в 2008 році (перший демократ, який одержав перемогу в цьому штаті після Джиммі Картера в 1976 році). Оскільки президенту Обамі досі не було висунуто жодного серйозного суперника, а токож Джо Байден знову буде висуватися кандидатом  у віце-президенти, найцікавіші новини на цій конвенції очікуються саме тоді, коли із промовами почнуть виступати інші демократи. Але конвенції Демократичної партії не завжди були такими формальними, як зараз. Насправді, деякі з найбільш значущих політичних подій в країні траплялися в минулому саме під час Демократичних конвенцій.

Вільям Дженнінгс Брайан під час своєї промови "​​Золотий Хрест"
Вільям Дженнінгс Брайан під час своєї промови   “​​Золотий Хрест”

Історію Демократичних конвенцій створили сторонні політичниі рухи. Більше ста років тому на з’їзді Демократичної партії в 1896 році Вільям Дженнінгс Брайан виголосив одну з найвідоміших промов в історії США, відому як “Золотий Хрест” (“Cross of Gold” ), в якій він шалено засуджував золотий стандарт. Брайан перебував під сильним впливом ідей Народницької або популістської партії, офіційним політичним проявом народницького руху, який вважав як республіканців, так і демократів, корумпованими представниками  золотої ери політиків, представлених, в основому, багатими банкірами та власниками залізничної галузі. Народницький рух та партія були рушійною силою для багатьох пересічних американців і формулювали те, чого вони хочуть від політичної системи, яка повинна була їм служити. Популістський рух був в значній мірі представлений працівниками сільського господарства, хоча в ньому було і декілька прихильників серед промислових робітників.

Основною характеристикою популізму стала вимога покинути золотий стандарт для того, аби  звільнити потік грошової маси. В офіційну програму партії популістів також входили націоналізація залізниць, прямі вибори сенаторів і 8-годинний робочий день (до речі, друга і третя цілі з тих пір стали законом США). Сама популістська партія, зазвичай,  програвала на виборах на національному рівні, але також мала чималий вплив на ліве крило Демократичної партії. Вільям Дженнінгс Брайан і його промова “Золотий Хрест” були результатом цього впливу. Брайан використовував християнські метафори протягом усієї промови, а в кінці ще й згадав Ісуса Христа: “Ви не повинні накладати

Промоційні матеріали передвиборчої кампанії Вільяма Дженнігса Брайана
Промоційні матеріали передвиборчої кампанії Вільяма Дженнігса Брайана

на чоло праці терновий вінець, ви не повинні розпинати людство на золотом хресті!” Делегати відповіли на виступ Брайана з бурхливими оплесками, і пройшло майже 25 хвилин, поки відновився порядок на цій конвенції. До виступу Брайана вважалося, що він має мало шансів на перемогу в номінації, але делегати проголосували за нього як за кандидата від демократів партії. Перемога Брайана на з’їзді була справжнім символом для народницького руху, допоки він програв вибори  республіканцю Вільяму Мак-Кінлі.

Протестуючі під час Національного з'їзду Демократичної партії 1968 року
Протестуючі під час Національного з’їзду Демократичної партії 1968 року

Найбільш помітним з’їздом Демократичної партії 20-го століття була конвенція 1968 року, що відбулася на тлі атмосфери національної кризи. Чинний президент-демократ Ліндон Джонсон оголосив, що не буде балотуватися на другий термін, відкриваючи можливість  для номінації іншим демократам. Роберта Кеннеді, популярного ліберала і брата Джона Кеннеді, було вбито під час передвиборної кампанії, а Мартіна Лютера Кінга  також було вбито раніше цього року. Як це було в 1896 році, Конвенція 1968 року відбулася в політичному середовищі, де велика частина населення не довіряла  жодній із сторін. Хіпі, активісти руху за мир, і студенти-радикали часто йшли далеко ліворуч від Демократичної партії, а демократи продовжували надавати підтримку війни у ​​В’єтнамі, проти якої висловлювали протест мільйони американців по всій країні. Під час конвенції, яка проходила в Чикаго, група радикалів, відомі як йіппі влаштували 10-тисячну акцію протесту перед будівлею конвенції, а мер Дейлі викликав 23000 поліцейських і солдатів Національної гвардії, аби протистояти їм. Спалахнуло насильство, підбурюване діями  поліцейських, які використовували так багато сльозогінного газу проти протестуючих, що він досяг кандидата від демократів Губерта Гамфрі в кімнаті готелю Гілтон. ЗМІ засудили жорстокість поліції, ведучого CBS News Дена Разера навіть було побито, але зловживання владою з боку поліції Чикаго і мера було затьмарене тривалим дебатами з приводу війни у ​​В’єтнамі та міськими суперечками.

На щастя, ніякого насильства в масштабах 1968 року з тих пір на жодній конвенції не відбувалося. Президент Обама не має суперників цього разу, як кандидат від демократів, але той, хто спостерігатиме за ходом конвенції може сподіватися на таку ж яскраву промову, яка була виголошена Вільямом Дженнінгсом Брайаном. *

* Або, можливо, ви зможете отримати уявлення про наступного президент-демократа? Основні доповідачі на конвенціях 1988 і 2004 рр., Білл Клінтон і Барак Обама, через чотири роки стали президентами США.

Історія з’їздів Республіканської партії США

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

З’їзд Республіканської партії в цьому році буде проходити в місті Тампа Бей, штат Флорида, 27-30 серпня. Під час неї, Мітт Ромні офіційно стане кандидатом від республіканців, забезпечивши достатньо делегатів для цього ще в травні, а інші республіканські лідери будуть виступати з промовами, щоб заохотити голосуючих, зокрема, у важливому штаті Флорида (штат з великим населенням, який коливається між підтримкою кандидатів на пост президента від демократів і республіканців). У той час, як у далекому минулому на з’їзді партії могли залишатись деякі сумніви про те, хто стане кандидатом, сучасна система первинних виборів і партійних нарад в штатах зруйнувала майже все відчуття драми. Малоймовірно, що якийсь незадоволений лідер партії грюкне дверима на з’їзді і створить свою власну політичну партію, яка кине виклик і Ромні і Обамі. Але саме такий сценарій відбувся на з’їзді Республіканської партії століття тому, в 1912 році.  Продовжувати читання “Історія з’їздів Республіканської партії США”