Різдвяні традиції моєї родини

Автор посту: Шеріл Бистрянскі, Аташе з питань культури Посольства США

Read in English

Діти почали питати про новорічну ялинку ще з 1 грудня. Нарешті ми з чоловіком здалися і в середині грудня зняли згори новорічні прикраси. Поставили різдвяну музику (деякі наші улюблені композиції: “A Charlie Brown Christmas” Вінса Гуаральді, “Santa Baby” Ерти Кітт, класичний запис Бінга Кросбі “I’ll Be Home for Christmas” і, звичайно, традиційні колядки, такі як “Silent Night,” “Joy to the World,” та “Angels We Have Heard on High”) і разом прикрасили нашу оселю. Коли наші діти були ще маленькими, вони допомагали нам розвішувати іграшки на ялинці, принаймні на тій висоті, куди могли дістатися. Щойно ялинку було оздоблено, мій чоловік Білл брав когось із дітей на руки і підіймав до рибки, ангела чи зірочки (за їхнім вибором) до самісінької верхівки. Тепер наші діти – підлітки і все це роблять самі, розвішують гірлянди й іграшки, тоді як ми з Біллом, дивлячись на них, дивуємось, як же швидко вони виросли. Цього року їм вистачає зросту, аби дотягтися до верхівки без сторонньої допомоги. Ми розвісили різдвяні панчохи на поручнях сходів, оскільки в нас немає каміну. Там є навіть крихітна панчішка для Родзинки, нашої киці.

Наша ялинка відображає нашу сімейну історію. На ній є кілька прикрас із того часу, коли я була ще зовсім маленькою, – керамічний сніговик, якого я у віці трьох чи чотирьох років покрила чорними, фіолетовими й зеленими каракулями, і ретельно розмальований різдвяний янгол, якого я зробила у школі в четвертому класі. Є там і сплетена гачком зірка, яку моя тітка подарувала нашій родині на Різдво 1980 року. Під ялинкою стоять маленькі пластикові гноми, які прикрашали сходи будинку, де Білл провів дитинство. Є тут і три маленькі балерини ручної роботи, що їх подарувала мені сестра, коли я переїхала в свою першу квартиру (вони якраз провели кілька років на підлозі, а не на ялинці, оскільки ними любила гратися моя дочка, коли була маленькою). Є дві дуже крихкі скляні прикраси з набору, що його мій батько купив для матері, коли вони побралися. Є фотографії моїх дітей-малюків. А зараз уже є і прикраси, зроблені дітьми в школі. Як американські дипломати, ми багато подорожуємо по світу і додаємо до нашої колекції традиційні прикраси з тих країн, де ми жили. У нас є карнавальні маски з Домініканської Республіки, традиційна щорічна різдвяна прикраса з Білого дому 2009 року (ми тоді жили у Вашингтоні, округ Колумбія), крихітні валянки з магазину в Сергієвому Посаді (пам’ять про наше перебування у Москві), дерев’яні матрьошки, розписані вручну, і, звичайно, маленький тризуб і булава.

У середині грудня наше піаніно було готове до різдвяних веселощів і пісень у колі сім’ї. А на Миколая я так пройнялася святковим настроєм, що почала випікати різдвяне печиво. Кожна американська родина має свої улюблені рецепти. В моєму дитинстві ми випікали гори цукрового печива і довго його прикращали. Пам’ятаю, як маленькою дівчинкою я пишалася своїми творіннями – сніговиком, янгеликом, ялинкою. Як не дивно, але мої діти не люблять цукрового печива, тому ми випікаємо власну гору печива за іншими рецептами: макове, «Snickerdoodles», шоколадне, «pepparkakor», шведські солодощі.

DSCF6292 (1)Бабуся мого чоловіка народилась у Швеції. Щороку вона випікала «pepparkakor», тонке імбирне печиво, яке потім розмальовували цукровими фарбами. За рецептом це печиво має бути конкретної форми та кольору. Зірка, дзвіночок, серце, а з кольорів тільки червоний і зелений, і крапка. Це – традиція! Бабуся Свеа поділилася зі мною рецептом, щойно я одружилася, отже, тепер ми випікаємо «pepparkakor» щороку, але з невеликою різницею. Чи знаєте ви, що один із секретів смачного печива – це добре, кілька разів розкачане тісто? Коли ви вирізуєте з тіста зірки та дзвіночки, між ними завжди залишаються невеличкі проміжки. Якось, вирізуючи печиво з сином, котрому було десь чотири чи п’ять років, я запитала його, що ми зробимо з рештою тіста? Він засунув руку в мішок із формочками і витягнув маленькі і вузькі, у вигляді собачої кістки та босої ноги. Так ми додали до «pepparkakor» нові форми. А потім, коли до випікання долучилась і наша дочка, вона вирішила, що хоче оздоблювати печиво не лише червоним і зеленим, але й рожевим та фіолетовим кольорами. Отже, тепер щороку ми випікаємо купу печива за рецептом бабусі Свеа, але там є фіолетові та рожеві собачі кістки і відбитки ніг поруч із червоними й зеленими зірками та дзвіночками. Гадаю, що бабуся Свеа все зрозуміла б і тішилась би з того, що ми пам’ятаємо про неї, а її печиво – все ще дуже важлива для нас частина Різдва.

Я впевнена, що, коли мої діти виростуть, вони так само пристосовуватимуть наші традиції до нових обставин їхнього життя. У них будуть свої прикраси для ялинок і нові види печива на святковому столі. Але одна річ завжди залишатиметься незмінною. Ми – американці, розкидані по всьому світу, – будемо збиратися на Різдво, можливо, наживо, а можливо, і за допомогою Skype. Ми знайдемо час, щоб озирнутися назад, подивитися вперед і подякувати членам нашої родини та друзям за можливість зібратися разом.

Цього року ми разом святкуємо Різдво у Києві. Ми зберемося за нашим святковим столом з фіолетовим і рожевим імбирним печивом у формі собачої кістки і подякуємо нашим українським друзям та колегам, з якими ми пишемо новий розділ історії нашої родини.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s