Різдвяні традиції моєї родини

Автор посту: Шеріл Бистрянскі, Аташе з питань культури Посольства США

Read in English

Діти почали питати про новорічну ялинку ще з 1 грудня. Нарешті ми з чоловіком здалися і в середині грудня зняли згори новорічні прикраси. Поставили різдвяну музику (деякі наші улюблені композиції: “A Charlie Brown Christmas” Вінса Гуаральді, “Santa Baby” Ерти Кітт, класичний запис Бінга Кросбі “I’ll Be Home for Christmas” і, звичайно, традиційні колядки, такі як “Silent Night,” “Joy to the World,” та “Angels We Have Heard on High”) і разом прикрасили нашу оселю. Коли наші діти були ще маленькими, вони допомагали нам розвішувати іграшки на ялинці, принаймні на тій висоті, куди могли дістатися. Щойно ялинку було оздоблено, мій чоловік Білл брав когось із дітей на руки і підіймав до рибки, ангела чи зірочки (за їхнім вибором) до самісінької верхівки. Тепер наші діти – підлітки і все це роблять самі, розвішують гірлянди й іграшки, тоді як ми з Біллом, дивлячись на них, дивуємось, як же швидко вони виросли. Цього року їм вистачає зросту, аби дотягтися до верхівки без сторонньої допомоги. Ми розвісили різдвяні панчохи на поручнях сходів, оскільки в нас немає каміну. Там є навіть крихітна панчішка для Родзинки, нашої киці.

Наша ялинка відображає нашу сімейну історію. На ній є кілька прикрас із того часу, коли я була ще зовсім маленькою, – керамічний сніговик, якого я у віці трьох чи чотирьох років покрила чорними, фіолетовими й зеленими каракулями, і ретельно розмальований різдвяний янгол, якого я зробила у школі в четвертому класі. Є там і сплетена гачком зірка, яку моя тітка подарувала нашій родині на Різдво 1980 року. Під ялинкою стоять маленькі пластикові гноми, які прикрашали сходи будинку, де Білл провів дитинство. Є тут і три маленькі балерини ручної роботи, що їх подарувала мені сестра, коли я переїхала в свою першу квартиру (вони якраз провели кілька років на підлозі, а не на ялинці, оскільки ними любила гратися моя дочка, коли була маленькою). Є дві дуже крихкі скляні прикраси з набору, що його мій батько купив для матері, коли вони побралися. Є фотографії моїх дітей-малюків. А зараз уже є і прикраси, зроблені дітьми в школі. Як американські дипломати, ми багато подорожуємо по світу і додаємо до нашої колекції традиційні прикраси з тих країн, де ми жили. У нас є карнавальні маски з Домініканської Республіки, традиційна щорічна різдвяна прикраса з Білого дому 2009 року (ми тоді жили у Вашингтоні, округ Колумбія), крихітні валянки з магазину в Сергієвому Посаді (пам’ять про наше перебування у Москві), дерев’яні матрьошки, розписані вручну, і, звичайно, маленький тризуб і булава.

У середині грудня наше піаніно було готове до різдвяних веселощів і пісень у колі сім’ї. А на Миколая я так пройнялася святковим настроєм, що почала випікати різдвяне печиво. Кожна американська родина має свої улюблені рецепти. В моєму дитинстві ми випікали гори цукрового печива і довго його прикращали. Пам’ятаю, як маленькою дівчинкою я пишалася своїми творіннями – сніговиком, янгеликом, ялинкою. Як не дивно, але мої діти не люблять цукрового печива, тому ми випікаємо власну гору печива за іншими рецептами: макове, «Snickerdoodles», шоколадне, «pepparkakor», шведські солодощі.

DSCF6292 (1)Бабуся мого чоловіка народилась у Швеції. Щороку вона випікала «pepparkakor», тонке імбирне печиво, яке потім розмальовували цукровими фарбами. За рецептом це печиво має бути конкретної форми та кольору. Зірка, дзвіночок, серце, а з кольорів тільки червоний і зелений, і крапка. Це – традиція! Бабуся Свеа поділилася зі мною рецептом, щойно я одружилася, отже, тепер ми випікаємо «pepparkakor» щороку, але з невеликою різницею. Чи знаєте ви, що один із секретів смачного печива – це добре, кілька разів розкачане тісто? Коли ви вирізуєте з тіста зірки та дзвіночки, між ними завжди залишаються невеличкі проміжки. Якось, вирізуючи печиво з сином, котрому було десь чотири чи п’ять років, я запитала його, що ми зробимо з рештою тіста? Він засунув руку в мішок із формочками і витягнув маленькі і вузькі, у вигляді собачої кістки та босої ноги. Так ми додали до «pepparkakor» нові форми. А потім, коли до випікання долучилась і наша дочка, вона вирішила, що хоче оздоблювати печиво не лише червоним і зеленим, але й рожевим та фіолетовим кольорами. Отже, тепер щороку ми випікаємо купу печива за рецептом бабусі Свеа, але там є фіолетові та рожеві собачі кістки і відбитки ніг поруч із червоними й зеленими зірками та дзвіночками. Гадаю, що бабуся Свеа все зрозуміла б і тішилась би з того, що ми пам’ятаємо про неї, а її печиво – все ще дуже важлива для нас частина Різдва.

Я впевнена, що, коли мої діти виростуть, вони так само пристосовуватимуть наші традиції до нових обставин їхнього життя. У них будуть свої прикраси для ялинок і нові види печива на святковому столі. Але одна річ завжди залишатиметься незмінною. Ми – американці, розкидані по всьому світу, – будемо збиратися на Різдво, можливо, наживо, а можливо, і за допомогою Skype. Ми знайдемо час, щоб озирнутися назад, подивитися вперед і подякувати членам нашої родини та друзям за можливість зібратися разом.

Цього року ми разом святкуємо Різдво у Києві. Ми зберемося за нашим святковим столом з фіолетовим і рожевим імбирним печивом у формі собачої кістки і подякуємо нашим українським друзям та колегам, з якими ми пишемо новий розділ історії нашої родини.

Advertisements

Святкування Різдва і Дня дітей в Колорадо

Автор посту: Чандалі Віньярд, працівник політичного відділу Посольства США в Києві

Read in English

День дітей в Колорадо
День дітей в Колорадо

Грудень – особливий місяць для всіх американців, незалежно від їх релігійної належності чи місця проживання. Найбільше під час свят у моєму рідному місті Боулдер, штат Колорадо, я люблю сяйво величезної  зірки, яку запалюють над містом з боку гір між Днем подяки і Новим роком. Боулдер – одне з незвичних міст Сполучених Штатів, розташоване біля підніжжя величних Скелястих гір. Воно привертає велику увагу найрізноманітніших верств населення, особливо тих, хто цікавиться  альтернативними методами лікування, здоровим способом життя і любить проводити багато часу на свіжому повітрі. Мої батьки переїхали до Боулдера в 1970-х рр. іще молодими людьми і приєднались до буддійської спільноти Шамбала, яка є однією з найбільших буддійських громад у Сполучених Штатах.

Оскільки родина моєї матері має єврейське східноєвропейське коріння, а  родина батька належала до християн англо-французького походження, ми завжди святкували разом Різдво та День дітей під час буддійського свята Шамбали, яке припадає на день зимового сонцестояння 21 грудня. Прикрашати оселю до свята, як правило, починали десь у середині грудня, коли мама нарешті приносила додому ялинку, куплену на одному з численних ялинкових базарів міста. Моя мама має насправді одну з найкращих колекцій різдвяних прикрас, яку я коли-небудь бачила, де є і гарно оздоблені скляні кульки, які родина моєї бабусі привезла в Сполучені Штати з Польщі, й нові прикраси, що їх упродовж багатьох років ми збирали разом із бабусею, мамою і сестрою. Я добре пам’ятаю, як ми діставали зі сховку коробки з прикрасами, одну за одною розгортали ретельно запаковані іграшки, сподіваючись, що кожна з них може

Вівтар Шамбали
Вівтар Шамбали

стати найулюбленішою, і намагалися знайти для них ідеальне місце на ялинці. Ми не забували і про верхівку дерева, яку, зазвичай, прикрашали у кілька ярусів золотими кулями у формі цибулини з червоним і срібним орнаментом, які колись купила в Росії моя прабабуся. Щойно ми закінчували прикрашати ялинку, як приходив час облаштовувати наш «вівтар» до Дня дітей. Для цього поруч із ялинкою ми ставили невеликий столик, укритий золотисто-жовтою  атласною тканиною, оскільки золотий – це королівський колір буддистської Шамбали. На столик поміщали короля і королеву Шамбали, дві вишукано вдягнені ляльки, а також інші важливі речі: свічки, гілки ялівцю, ладан, цукерки та інші невеликі предмети, сакральні для нашої сім’ї.

Оскільки ми святкували і Різдво, і День дітей, за традицією в нашій родині ніколи не відкривали ніяких подарунків у День дітей, хоча в мене були друзі, які це робили. Під час святкування Дня дітей ми разом із сім’єю йшли в головний буддійський центр Боулдера, центр Шамбали, щоб відвідати заходи на честь цього свята. Головною подією Дня дитини була вистава, яку грали члени нашої громади, виконуючи ролі  короля Рігдена й королеви Шамбали, тигра, лева, дракона і гаруди, вигаданої буддійської тварини. Ігрові майданчики було розкидано навколо чарівного міста Калапи – столиці Королівства Шамбали. Загалом, щороку сюжет вистави трохи відрізняється від попереднього, але завжди підкреслює значення душевного підйому, щедрості, доброти і життєрадісності. Король із Королевою влаштовують грандіозний банкет для всіх дітей і сімей Королівства, щоб наголосити на особливій ролі дітей і провести рік теплом, світлом та веселощами. За сюжетом, Король і Королева можуть дарувати подарунки дітям, як це робить Санта у християнській традиції. На святкування Дня дітей спільноту Шамбали надихнули не тільки язичницьке відзначення середини зими, але також японські свята – День хлопчика і День ляльки, два весняних дні, коли хлопчики й дівчатка певного віку отримують у храмі спеціальні подарунки.

Для мене Різдво 25 грудня – не релігійне свято, але день, який я можу провести разом із сім’єю, розгортаючи подарунки, милуючись гарно вбраною ялинкою і насолоджуючись святковими стравами. Всі члени нашої сім’ї протягом кількох тижнів обирають подарунки одне для одного; ми любимо гарно загортати їх у папір і прикрашати стрічками, незалежно від їх розміру. Після того, як подарунки розпаковано, ми часто ходимо в кіно або граємо в настільні ігри перед святковою вечерею. Хоча ми не готуємо спеціальних різдвяних страв, цей день неможливо уявити без печива. Ми з мамою обираємо кілька рецептів печива з різдвяних номерів старої колекції журналів для гурманів. На різдвяну вечерю у нас, як правило, подають смажену яловичину з молодою картоплею, французький багет із свіжим зеленим салатом, пиріг і печиво на десерт.

Тепер, коли я вже доросла і живу далеко від дому, мої традиції святкування змінились. Якщо я не можу поїхати додому на канікули, я дістаю власну колекцію прикрас і оздоблюю невелику ялинку. Я зараз не святкую День дітей, оскільки ще не маю дітей і не практикую буддизм. Проте я хотіла б святкувати його знову, коли у мене з’являться свої діти, тому що воно займає особливе місце в моєму серці, а ще через те, що мені подобається сама ідея святкування Дня дітей.

Веселого вам усім Дня дітей та Різдва!

Національний місяць усиновлення

Автор посту: Вільям Бистрянські, Генеральний Консул США, Посольство США в Україні

Read in English

Виконуючий обов'язки держсекретаря США з консульських питань Мішель Бонд, Київ, листопад 2014
Виконуючий обов’язки держсекретаря США з консульських питань Мішель Бонд, Київ, листопад 2014

Впродовж листопада Посольство США у Києві відзначало Національний місяць усиновлення. Ми спілкувалиcя та мали зустрічі з партнерськими організаціями в Україні з метою поширення ідеї, що всі діти заслуговують на те, щоб зростати у люблячій сім’ї та мати постійний дім. Ми твердо віримо, що всиновлення повинно відбуватися виключно в інтересах самої дитини і процес цей повинен бути прозорим та етичним стосовно самих дітей, їх біологічних батьків та всиновлювачів.

Ми мали багато позитивних відгуків на наші дописи у фейсбуку та твіттері. Їх поширювали та коментували протягом усього місяця. Це стало ще одним підтвердженням позитивного діалогу про наші спільні цінності та прагнення створювати нові взаємовигідні партнерства.

В середині листопада найвища посадова особа Бюро консульських справ, виконуюча обов’язки заступника Держсекретаря з консульських справ Мішель Бонд приїхала до Києва та приєдналась до нашого відзначення Національного місяця всиновлення. Вона відвідала захід під назвою «Український національний день молитви за сиріт», який був організований Президентом Порошенком та його дружиною. Той факт, що цей захід відвідало таке широке коло визначних осіб – включаючи священників та пасторів багатьох релігійних конфесій – ще раз підкреслив, що усиновлення займає особливе місце у серцях та думках українців.

Виконуюча обов’язки заступника Держсекретаря з консульських справ Мішель Бонд зустрілася з представниками Уряду України, громадських організацій та релігійних громад, які наполегливо працюють над цим питанням.  Ми обговорювали важливість приєднання до Гаазької конвенції з усиновлення та шляхи, якими дана конвенція може допомогти захистити права дітей.

Виконуюча обов’язки заступника Держсекретаря з консульських справ Мішель Бонд була зворушена розповідями людей, із якими вона зустрічалася, адже існує багато можливостей для співпраці на благо захисту та допомоги дітям. Пані Бонд дала інтерв’ю газеті “Факти та коментарі”:

Як Генеральний Консул США, я гордий з того, що американці так само як і українці з глибокою повагою ставляться до спільних цінностей, можуть створити люблячі домівки для найбільш вразливого прошарку населення, тим самим вибудовуючи міцні зв’язки не тільки між батьками та дітьми, а і між нашими двома країнами.