Поглиблення зв’язків з єврейським минулим і майбутнім київського Подолу

Автор посту:  Ярина Ференцевич, прес-аташе Посольства США

Read in English

pic1
Посол Пайєтт з колегами на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» в Києві

27 вересня я разом із послом Пайєттом і його колегами з канадської й німецької амбасад взяла участь у дуже незвичному заході на Подолі в Києві. Посол виступив на церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква» та її нового общинного центру. У своєму виступі посол назвав рабина конгрегації Духовного «другом і наставником для цілого покоління американських послів у Києві». Вшанувавши хвилиною мовчання 72-у річницю трагедії Бабиного яру, посол продовжив говорити про історію єврейської громади в Україні, її мужність і його захоплення тим, що вона змогла повернутися до своїх витоків в історичному районі Києва – на Подолі. Посол зазначив, що «керівні принципи толерантності, співпраці і поваги до людської гідності, втілені в цьому центрі, мають важливе значення для американців», а також висловив надію на плідну роботу майбутнього центру.

pic3
Концерт під час церемонії відкриття синагоги прогресивного іудаїзму «Атіква»

Стару будівлю, яку спільноті доводилося орендувати протягом 22 років, замінив новий центр, створений на пожертви трьох північноамериканських сімей. Новий центр площею 370 кв. метрів має вівтарну частину з місцями для 150 осіб, кімнати для зборів і семінарів, бібліотеку, молодіжний центр та міні-кухню. Після виступів почалося найцікавіше!  Наймолодші члени «Атікви», близько 20 вихованців дитячого садочка конгрегації, виступили з піснями і танцями, нагадуючи всім нам, що центр має яскраве майбутнє! А наступний виступ Ірини Розенфельд зібрав іще більше оплесків та привітань.

pic2З відкриттям нового центру посольство, не гаячи часу, продовжило зміцнювати наші відносини та співпрацю. Вже через два тижні, 10 жовтня, в «Атікві» відбувся перший український показ фільму «Шолом Алейхем. Сміх у темряві». Кінопортрет видатного  письменника, чиї історії лягли в основу бродвейського мюзиклу «Скрипаль на даху», розповідає історію бунтівного генія, який створив абсолютно нову літературу. Працюючи наприкінці ХІХ століття в Західній Україні, він досліджував глибини єврейської громади, яка перебувала у кризі, на порозі глибоких змін, і яку він зміг показати з блискучим гумором. У попередньому блозі ми писали про відвідини послом будівлі у Львові, де колись жив Шолом Алейхем.

За словами режисера фільму Джо Дормана, Шолом Алейхем був одним із тих, хто сформував нову сучасну єврейську самосвідомість. Після показу Джозеф Дорман, незалежний кінорежисер, володар численних нагород, відповів на питання і розказав про те, як він приїжджав в Україну під час виробництва фільму, щоб глибше зрозуміти єврейську й українську культуру та численні зв’язки між ними. Він також розповів про те, яку роль твори Шолома Алейхема зіграли у збереженні єврейської ідентичності в Сполучених Штатах і єврейської діаспори в цілому. Посольство презентувало цей фільм водночас як цікавий приклад культурних зв’язків між Україною та США і як приклад багатокультурного минулого України та її єврейської спадщини. На додаток до показу фільму в «Атікві» посольство організувало публічні демонстрації фільму в Києві та Львові, які користувалися шаленим успіхом.

Advertisements

Двопартійна система США

Автори посту: Аламанда Гріббін, співробітник політичного відділу Посольства США, Доріс Ернандес, інтерн політичного відділу Посольства США

Read in English

Авраам Лінкольн, перший президент США від Республіканської партії (1861-1865)
Авраам Лінкольн, перший президент США від Республіканської партії (1861-1865)

Перший президент США, Джордж Вашингтон, попереджав про негативні наслідки для новоствореного народу і демократичних основ,  які може завдати формування політичних партій.

До американської революції страх фракційності і політичних партій глибоко вкоренився в американській політичній культурі. Такі лідери як Вашингтон і Томас Джефферсон сподівалися, не зважаючи на думку більшості, що їх новий уряд, заснований на Конституції, буде прагнути єдності.

У своєму прощальному зверненні Джордж Вашингтон висловив побоювання, що політичні партії «організовують фракції, щоб штучно їх підсилити; або, щоб поставити на місце делегованої волі нації волю партії».

Однак, політичні партії в Сполучених Штатах все ж сформувалися, беручи початок у кабінеті Джорджа Вашингтона. Одна партія, партія федералістів, на чолі з Олександром Гамільтоном, виступала за сильну централізацію уряду і тісні зв’язки між урядом і бізнесом. Джеймс Медісон і Томас Джефферсон заснували демократично-республіканську партію, яка підтримувала обмежену роль центрального уряду та більш популістський підхід до керування.

Під час виборів 1800 року кандидат від демократів-республіканців Томас Джефферсон переміг кандидата від федералістів Джона Адамса, ставши першим президентом – представником політичної партії. Після цих виборів влада федералістів почала повільно скорочуватися, поки, нарешті, не зникла повністю у 1820 році.

Ендрю Джексон, як правило, вважається першим президентом Сполучених Штатів від Демократичної партії
Ендрю Джексон, як правило, вважається першим президентом Сполучених Штатів від Демократичної партії

Незважаючи на зникнення партії федералістів, Демократично-республіканська партія продовжувала існувати, але була розділена на фракції. Одна фракція демократів-джексоніанців на чолі з героєм війни і майбутнім президентом Ендрю Джексоном перетворилася в сучасну демократичну партію. З’явилися також інша фракція, партія вігів, але пізніше була витіснена Республіканською партією, що виступала проти рабства. Першим президентом-республіканцем було обрано Авраама Лінкольна.

Хоча двопартійна система, представлена Демократичною і Республіканською партіями, все ще зберігається в Сполучених Штатах сьогодні, політика відстоювання  інтересів кожної з цих сторін протягом всієї історії постійно змінювалася, залежно від умов і змін у політичному середовищі. Починаючи з 1848 року на президентських виборах фігурують кандидати виключно від демократичної та  республіканської партій. Однак, були рідкісні винятки кандидатів від третіх партій, які набирали значний відсоток голосів.

Теодор Рузвельт, засновник Прогресивної партії "Bull Moose"
Теодор Рузвельт, засновник Прогресивної партії “Bull Moose”

Мабуть, найуспішнішою третьою особою в американській політиці була партія «Bull Moose», також відома як Прогресивна партія. У 1912 році президент Теодор Рузвельт втратив можливість стати кандидатом від республіканської партії і побудував свою кампанію на основі нової Прогресивної партії, яку назвали «Bull Moose». Хоча він і не переміг на виборах, він зумів отримати більше 27% голосів, що робить його найуспішнішим в історії третіх партій.

Зовсім недавно, у 2000 році, Ральф Надар, захисник прав споживачів, став на виборах кандидатом від Партії зелених. Він сказав, що став кандидатом через те, що ніхто у Вашингтоні не звертав увагу на його програму.

Хоча він отримав усього 2,74% голосів, деякі кажуть, що ця третя особа вартувала кандидату Альберту Гору перемоги на виборах 2000 року.

Хоча  більшість інших демократичних країн мають багатопартійні системи, треті особи, які регулярно з’являються на американській політичній арені можуть бути заглушені великою партією, що поглинає їх ідеї. Ці треті особи, як правило, формуються для вирішення ключових питань, якими нехтують всі великі партії.

Оскільки двопартійна система залишається основною в політиці США, американський письменник, автор книги: «Чи можлива тут демократія?» Рональд Дворкін закликає лібералів і консерваторів усвідомити, що у кожної команди – одна мета – покращення нації, тому вони повинні співпрацювати найефективнішим  чином.