20 років успіху: історії від наших випускників програми FLEX – “Навчання дуже відрізнялося від того, до чого я звик в Україні. В Америці я міг обирати уроки, які мені подобалися”

FLEX LogoЦя історія є частиною серії записів у блозі, присвячених 20-й річниці Програми обміну майбутніх лідерів (FLEX) в Україні. FLEX – програма обміну №1 для школярів від уряду Сполучених Штатів. Більше інформації про американські програми обміну можна дізнатися тут

Автор посту: Артем Сокольський,  Програма обміну майбутніх лідерів  2004-2005, Старша школа Тімберленду, О’Фаллон, Міссурі

Read in English

Учасники Канадсько-Української парламентської програми
Учасники Канадсько-Української парламентської програми

У 2004–2005 роках я брав участь у програмі FLEX для майбутніх лідерів у місті О’Феллон, штат Місcурі. Там я був волонтером у місцевому клубі YMCA  і вперше замислився над можливостями волонтерства у своїй країні.

У США я помітив, що центр YMCA організовує багато акцій, під час яких добровольці збирають одяг та іграшки для дітей і допомогу для солдатів, котрі перебувають в інших країнах. Я розпитав мого координатора про такі акції і в 2006 році разом із друзями (так само випускниками FLEX) заснував у Харкові громадську організацію «Європейський студентський форум». Нашим другим найбільшим проектом стало збирання одягу й іграшок для сиріт, і ми зібрали повну вантажівку речей, в тому числі два ліжечка, для п’яти місцевих сиротинців. Я був дуже задоволений нашими результатами.

В О’Феллоні я відвідував школу Тімберленда. Навчання дуже відрізнялося від того, до чого я звик в Україні. В Америці я міг обирати уроки, які мені подобалися. Я обрав журналістику і виграв премію штату Міссурі з фотожурналістики – першу таку нагороду в історії школи Тімберленда. Згодом, у 2009 році, я взяв участь у Канадсько-Українській парламентській програмі, стажувався у члена парламенту й сенатора в Канаді, працював на волонтерських засадах головним редактором інформаційного бюлетеня Програми й опублікував три його випуски. Використовуючи знання журналістики, здобуті у США, я змінив дизайн одного з випусків, і зараз він став стандартом для цього видання.

Advertisements

Консульство США в Одесі: історія партнерства

Автор посту: Емма Хатчінз, Інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

 IMG_8286У своїй книзі «Простаки за кордоном» Марк Твен писав про жваве портове місто Одеса так: «Я так давно не відчував себе вдома, аж доки не піднявся вперше на пагорб в Одесі». У вівторок 18 червня посол Теффт повернувся в місто, про яке Твен говорив так гаряче, аби приєднатися до місцевої влади Одеси та представників компанії Рейтеон під час відкриття меморіальної дошки на честь створення першого консульства США в Одесі у 1830 році (компанія Рейтеон надала кошти на виготовлення цієї дошки).

 У 1819 році Одеса – місто порто-франко, або «вільний порт», мала численні можливості для розвитку торговельних відносин і позиціонувалася як ідеальний кандидат на вступ до зростаючої кількості глобальних міст, в яких було відкрито американські консульства. Основні положення щодо функціонування такого консульства були викладені в акті Конгресу США 14 квітня 1792 року, з метою сприяння розвитку комерційних можливостей США за кордоном та надання підтримки американським морякам в усьому світі. Отже, багато з найбільш ранніх консульств очолювали  видні підприємці (хоча їх робота не оплачувалася), вони не були зобов’язані мати американське громадянство  і, як правило, мали сильні бізнес-інтереси та стратегічну мережу в своїх регіонах.

 IMG_8282У відповідь на зростаючий комерційний потенціал Одеси президент США Ендрю Джексон призначив Чарльза Рінда, процвітаючого купця з Нью-Йорку, очолити нове консульство в Одесі і допомогти розробити договір з Османською імперією для розширення доступу для американських торговельних суден в цьому регіоні. Обидва зусилля Рінда увінчалися успіхом, і після короткого перебування на посту консула, Рінд його залишив, передавши керівництво багатому грецькому бізнесмену Джону Ралі. Ралі виконував обов’язки консула США протягом майже тридцяти років, аж до своєї смерті в 1859 році, що робить його найстарішим за всіх консулів США в Одесі та символом прихильності Сполучених Штатів зміцнювати міжнародну торгівлю з Одесою.

Всю другу половину дев’ятнадцятого століття, аж до 1918 року, коли початок громадянської війни в Росії та Україні спонукали США закрити своє представництво в Одесі, консульство США продовжувало заохочувати обмін між купцями США та місцевими торговцями. Незважаючи на те, що офіційне консульство США в Одесі припинило надання послуг в 1918 році, посол Теффт і його попередники за останні двадцять років американо-українських двосторонніх відносин, часто відвідують Одесу, з метою продовження підтримки зв’язків з містом та нагадати про сильне економічне партнерство між американцями та українцями, яке, ми сподіваємося, продовжуватиме процвітати в майбутньому.

Джон Пол Джонс – американський козак

Автор посту: Емма Хатчінз, Інтерн Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні

Read in English

invitationHersonБагато американських студентів знають про легендарного офіцера військово-морського флоту США Джона Пола Джонса, чия хоробрість під час американської революції часто привертала увагу авторів підручників та збуджувала уяву школярів. Окрім того, що Джон Пол Джонс вважається одним з «батьків-засновників військово-морського флоту США», він також брав участь у ряді міжнародних військово-морських опрецій, серед яких і Битва за Лиман, під час якої він воював в лавах російського Імператорського флоту поряд з українськими козаками проти османської вітрильної ескадри. 16-17 червня, посол США Джон Ф. Теффт відвідав Очаків і Херсон, аби відзначити 225-у річницю від дня посвячення у козаки  Джона Пола Джонса, яке відбулося одразу  після битви.

Посол Теффт під час святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Посол Теффт під час святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Син садівника з Кіркудбрайтшира (Шотландія), Джон Пол вперше вийшов у море на кораблі «Френдшип», коли йому було всього тринадцять років. Джон Пол, який згодом додав до свого імені  «Джонс», досить швидко просувався по службі, працюючи на торговельних суднах, які робили комерційні рейси до Вест-Індії. Однак, через зростаючі чутки про війну з Англією та після серії особистих суперечок, Джонс влітку 1775 року поїхав до Філадельфії, аби долучитися до військово-морських сил США. Незабаром після його реєстрації, а також з додатковою підтримкою відомого віргінського державного діяча Річарда Генрі Лі​​, Джонс почав свою американську військово-морську кар’єру на борту корабля «Алберт».

photo (8)
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Найбільш значущий момент в біографії  Джона Пола Джонса стався кілька років потому, 23 вересня 1779 року, коли був головнокомандувачем ескадрою на кораблі «Боном Річард», який, в свою чергу, Джонс назвав псевдонімом свого хорошого друга Бенджаміна Франкліна «Бідний Річард». Вийшовши з Йоркшира, що на узбережжі Англії, екіпаж Джонса зіткнувся з великим конвоєм британських торговельних суден, які супроводжувалися кораблями Британських королівських ВМС «Серапіс» та «Каунтес оф Скарборо». «Серапіс» напав на «Боном Річард» і вразив його так, що його корпус отримав пробоїну і почав підтікати, і коли британський капітан «Серапіса» Річард Пірсон запитав у «Боном Річарда», чи готові вони здатися, Джонс відповів так: «Здатися? Я ще не починав битися!» В кінці битви Фламборо здався саме Пірсон, зробивши екіпаж Джонса переможцями в одній з найзнаменитіших морських битв в історії США.

Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Після тривалої служби у ВМС США, Джонс, як і багато інших морських офіцерів після війни, виявився безробітним, оскільки Сполучені Штати у той час зосередилися більше на внутрішній політиці, а не на створенні Континентального флоту. Відчуваючи жагу до дій, Джонс прийняв пропозицію від Катерини Великої  і вступив на службу до російського імператорського флоту, що, в свою чергу, спонукало його змінити ім’я на «Павєл Джонс». Якраз під час служби при Катерині Великій Джонс познайомився з козаками, мужніми людьми, що жили переважно в Україні, і які продовжують бути джерелом гордості для багатьох українців. Під час битви за Лиман у 1788 році, хоробрість Джонса так вразила козачий флот під командуванням  Антіна Головатого та Сидора Білого, що Джонс був удостоєний рідкісним привілеєм бути посвяченим в братство козаків.

Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні
Святкування 225-ї річниці козацької присяги засновника ВМС США Джона Пола Джонса у Херсоні

Незважаючи на свої перемоги, Джон Пол Джонс часто потерпав від образ з боку інших російських морських офіцерів і, врешті, звільнився на пенсію, переїхавши до Парижу, де провів останню частину свого життя. Через майже сто років після його смерті в 1792 році, останки Джонса були повернуті до США, де його було, нарешті, поховано в каплиці Військово-морської академії США в Аннаполісі, штат Меріленд. Складні обставини другого поховання Джонса, враховуючи велику військово-морську процесію через Атлантичний океан, церемонію на чолі з президентом США Теодором Рузвельтом, і багато прикрашену бронзою і мармуром гробницю, символізують визнання важливого внеску Джона Пола Джонса під час Війни за незалежність та формування  ВМС США.

Почуття дружніх відносин і взаємної поваги між Джонсом і козаками, які розвивалися протягом червня 1788 року є одним з найперших і потужних історичних контактів, які пов’язують Україну із США. Як зазначив посол Теффт у своїй промові в Очакові та Херсоні, він сподівається, що американо-українські відносини будуть і надалі відзеркалювати ті ж зв’язки, що були між Джоном Полом Джонсом і козаками 225 років тому.

Енергоефективність та національна безпека

Автор посту: Джон Роджерс, спеціаліст політичного відділу Посольства США

Read in English

Нещодавно я провів лекцію для студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, під час якої говорив про енергоефективність та заходи, які проводять військові США з метою стати більш відповідальними розпорядниками природних ресурсів.

В Стратегії національної безпеки США 2010 року сказано: «Загроза зміни клімату – реальна, серйозна та потребує невідкладних дій. Зміни, викликані потеплінням планети, призведуть до проблем з  біженцями та ресурсами; все більша кількість населення страждатиме від посухи та голоду, катастрофічних стихійних лих та деградації землі по всьому світу». Міністерство оборони США знає, що є найбільшим споживачем енергії в уряді США, отже воно повинно зробити кроки до досягнення більш високого рівня енергоефективності, поліпшення інфраструктури, поінформованості та розвитку культури збереження.

Коли мова заходить про досягнення більш високого рівня енергоефективності, військові, зазвичай, стикаються з низкою унікальних викликів, які ставить перед ними динамічне середовище із суворими правилами, які регулюють сучасне поле бою. Це особливо стосується військової авіації, де, у зв’язку з існуючими технологіями і крайньою небезпекою під час виконання місії, можливості збалансувати ефективність і безпеку польотів часто бувають обмеженими. Незважаючи на ці проблеми, американські військові зробили важливі кроки в напрямку підвищення енергоефективності, не перешкоджаючи успіху місії.

Панелі сонячних батарей в Афганістані. Фото: Popsci.com / Пол Грінберг / USMC
Панелі сонячних батарей в Афганістані. Фото: Popsci.com / Пол Грінберг / USMC

У будівельних проектах Міністерства оборони США неподалік від Бостона (штат Массачусетс) використовують новий дизайн будівель, який відповідає високим вимогам сертифікації енергоефективності під назвою ENERGY STAR Агенства охорони навколишнього середовища США. Окрім того, ці проекти на 35% енергоефективніші за традиційні комерційні будівлі, адже вони випускають на 35% менше вуглекислого газу в атмосферу, ніж звичайні будівлі. На американських військових базах, розміщених на південному заході США, уже звичайним явищем стало використання великих сонячних батарей, які, в деяких випадках, забезпечують більше 40% потреб в енергії військової бази. Енергоефективність також знайшла своє місце на полі бою, де сонячні панелі, адаптовані для наметів і рюкзаків, є звичним явищем. Ці міцні і легкі панелі усувають необхідність возити з собою генератори і паливо на далеку відстань, і дозволяють солдатам пересуватися на великі відстані швидше і тихіше, ніж раніше. І ще одна сфера, де військові дбають  про енергоефективність, це придбання нових технологій. Від акумуляторних батарей для радіо до  більш економічних і універсальних літаків, нові системи, які тільки виграють від збільшення енергоефективності та «нарощують міць», або фактори, які різко примножують ефективність одного військового елемента або цілої групи.

Поліпшення стійкості видобування, зберігання і транспортування енергії є ще одним важливим кроком на шляху до досягнення загальної ефективності системи. Це поліпшення фокусується на захисті наших існуючих об’єктів, зводячи до мінімуму ефект від руйнування і, в разі нападу, скорочуючи час відновлення при одночасному зниженні впливу на місію. Частина зміцнення стійкості полягає в  зростанні доступу до альтернативних поставок енергії.

Зелені водорості, що використовуються для виробництва біопалива
Зелені водорості, що використовуються для виробництва біопалива

Однією з найважливіших ініціатив 21-го століття у галузі збереження енергії є адаптація біопалива для використання Міністерством оборони США . Біопаливо, яке отримано з таких джерел як зелені водорості та промислові суміші рослинної олії, є стійкою альтернативою до існуючих видів палива, яке, до того ж, згоряє майже без шкідливих домішок. Військово-морські сили США представили свою  ініціативу  «зеленого флоту» під назвою RIMPAC під час масштабних військових навчань у Тихому океані у 2012 році. У ході навчань було задіяно більше 200 літаків та численні судна, що працювали на біопаливі. У 2012 році Військово – повітряні сили США завершили сертифікацію використання біопаливних сумішей для всіх пілотованих та безпілотних літаків. У той час як біопаливо – гарна альтернатива традиційним видам палива, США продовжують вивчати інші більш рентабельні та стійкі варіанти.

Останні кампанії та освітні семінари Міністерства оборони США були зосереджені на створенні культури обізнаності щодо енергоефективності та енергозбереження на американських військових базах. Ці кампанії енергоефективності варіюються від подій на місцевому рівні до більш широких  ініціатив Міністерства оборони США, що відображає стратегічне значення енергозбереження. На місцевому рівні на військових базах намагаються краще управляти відходами, керуючись основними положеннями Агенства охорони навколишнього середовища щодо скорочення, повторного використання та переробки сміття. Ці заходи заощаджують енергію та гроші і, водночас, бережуть навколишнє середовище нашої планети.

Президент США Барак Обама зазначив у своїй доповіді «Про становище країни» 2013 року: «Сьогодні жодна галузь не виглядає більш перспективною, ніж наші інвестиції в американську енергетику. Ми багато років говорили про це, і ось, нарешті, ми готові взяти під контроль наше власне енергетичне майбутнє.  Ми видобуваємо вдома найбільше нафти за останні п’ятнадцять років.  Ми подвоїли відстань, яку пробігають наші авто на одному галоні бензину, і обсяги відновлюваної енергії, отриманої з таких джерел, як сонце і вітер – при тому що тут додаються ще й десятки тисяч нових гарних робочих місць для американців.  Ми видобуваємо більше природного газу, ніж будь-коли, і завдяки цьому рахунки за спожиту енергію зменшилися у кожного.  За останні чотири роки в нашій країні відзначено зниження небезпечних викидів вуглецю, що становлять загрозу для нашої планети». Ініціативи  Міністерства оборони США щодо поліпшення енергоефективності, розширення стійкої інфраструктури та розвитку культури обізнаності щодо енергозбереження, мають великий вплив на військових об’єктах по всьому світу. Коли ми дивимося в майбутнє, заради наших дітей і майбутніх поколінь, ми повинні зібратися разом і вжити заходів з боротьби зі зміною клімату.

У той час як Україна продовжує розвиватися, вона може розглянути деякі ініціативи Міністерства оборони США щодо енергоефективності, які уже втілені. Крім того, що ці ініціативи енергозбереження економлять гроші, вони також працюють у напрямку глобальних ініціатив і роблять нас більш відповідальними розпорядниками природних ресурсів.

20 років успіху: історії від наших випускників програми FLEX – “Рік, який я провів у США, у Ланкастері, штат Пенсильванія (2003–2004), був одним із найважливіших у моєму житті, адже він надихнув мене на майбутні звершення”

FLEX LogoЦя історія є частиною серії записів у блозі, присвячених 20-й річниці Програми обміну майбутніх лідерів (FLEX) в Україні. FLEX – програма обміну №1 для школярів від уряду Сполучених Штатів. Більше інформації про американські програми обміну можна дізнатися тут

Автор посту: Роман Фіщук,  Програма обміну майбутніх лідерів  2003-2004, Старша школа Пен Менор, Ешвіл, Ланкастер, Пенсильванія

Read in English

Рік, який я провів у США, у Ланкастері, штат Пенсильванія (2003–2004), був одним із найважливіших у моєму житті, адже він надихнув мене на майбутні звершення.

Роман Фіщук, випускник програми FLEX 2003-2004
Роман Фіщук, випускник програми FLEX 2003-2004

Після повернення додому я став студентом медичного університету в моєму рідному місті. Тоді ж в Івано-Франківську відкрився перший сучасний кінотеатр, і я вирішив допомогти студентам урізноманітнити проведення вільного часу. Я звернувся до адміністрації театру і попросив їх продавати квитки студентам за дешевшою ціною. Вони погодилися. Проект користувався неабияким успіхом, адже студенти не витрачали великі гроші на нові фільми, а кінотеатр отримав велику рекламу. А мені було приємно відчувати, що я хоч трішки покращив соціальне життя студентів.

Водночас я почав займатися науковою діяльністю і став членом правління наукового товариства студентів Івано-Франківського національного медичного університету. Я був членом наукового гуртка кафедри оториноларингології з курсом хірургії голови і шиї, брав участь у багатьох конференціях в Україні та за кордоном, був одним із організаторів конференції у своєму університеті. Під час четвертого року навчання я став директором з медичної науки Європейської медичної студентської асоціації (European Medical Students’ Association – EMSA). Тоді ініціював створення філії Асоціації в Івано-Франківську, яка в 2007 році налічувала п’ять активних студентів, котрі мали багато ідей та ентузіазму. За три роки вона налічувала вже 50 активних членів і багатьох волонтерів. Найбільшою подією, яку ми організували, було п’ятиденне святкування Всесвітнього дня здоров’я у 2010 році. Тоді лише Івано-Франківськ серед міст усієї країни отримав офіційний сертифікат участі від Всесвітньої організації охорони здоров’я за високий рівень організації та різноманіття проведених заходів.

Членство у Європейської асоціації допомогло мені залучити благодійні фонди для підтримки наших ініціатив і покращення життя українців, котрі цього потребують. Наприклад, ми організовували літні табори для дітей-інвалідів з дитбудинку, влаштовували соціальну реабілітацію для людей похилого віку, які проживають у геріатричних центрах, надавали гуманітарну допомогу різним установам. Мені також вдалося забезпечити мою альма-матер новими навчальними матеріалами та медичним обладнанням.

Зараз я навчаюсь на другому році інтернатури з ЛОР-захворювань, працюю у Громадській раді при Міністерстві охорони здоров’я України і розвиваю організацію молодих лікарів у структурі Всеукраїнського лікарського товариства. Нещодавно повернувся з дослідницького стажування в Бельгії, забезпеченого і профінансованого Європейською академією алергії та клінічної імунології.

Отже, рік, який я провів у США, значно вплинув на моє життя. Мені пощастило відвідати родину, у якій я жив, у 2006 році. І я впевнений, що ми зустрінемось іще, адже постійно підтримуємо зв’язок.

Різноманітність та можливість вибору в американській системі освіти

Автор посту: Олександра Еванс, працівник Консульського відділу Посольства США

Read in English 

Університет Вісконсіна
Університет Вісконсіна

Ви, напевно, знаєте різницю між державними та приватними школами, але чи знаєте ви, що таке чартерні школи? Чи знаєте ви різницю між коледжем та університетом? Чи знаєте ви, чим відрізняється «гуманітарна школа» від «науково-дослідного закладу»? Саме про ці відмінності ми говорили під час моєї лекції в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Я зробила огляд чотирьох шкіл у Сполучених Штатах – двох загальноосвітніх навчальних закладів, де я викладала до приходу у дипломатичну службу, і двох вищих навчальних закладів, в яких я навчалася.

Спочатку я розказала про дві загальноосвітні школи. Школа Хабеле є незалежною приватною школою в Остіні (штат Техас). Вона надає можливості для навчання в якості  громадської чартерної школи з філіями в Південній Каліфорнії. У той час як структура школи Хабеле більш-менш відповідає традиційній освітній моделі, невеликі розміри її класів та незалежність від системи державних шкіл, надає більшої гнучкості під час задоволення індивідуальних потреб учнів. У чартерній школі можливості для навчання переважно такі ж, як і в державній школі, але на додаток є простір для самостійного навчання, що найкращим чином відповідає потребам учнів.

Коледж Уелслі
Коледж Уелслі

Потім ми обговорювали два дуже якісні, але дуже різні, вищі навчальні заклади: університет Вісконсіна і коледж Уелслі. Університет Вісконсіна великий державний дослінцький навчальний заклад. Він має багато філій по всій території штату Вісконсін, а також безліч засобів і ресурсів, пропонуючи студентам отримання ступенів на рівні  бакалавра та магістра. Уелслі – це невеликий приватний гуманітарний коледж в штаті Массачусетс. Його метою є забезпечення загальної та високоякісної вищої освіти з гарним доступом до великої кількості професорів, науково-дослідницьких грантів, стажувань та навчання за кордоном. Ми також обговорили плюси і мінуси відвідування більшого чи меншого навчального закладу, як і чому обирають жіночу школу, як Уелслі (або чоловічий коледж, як, наприклад, Морхаус) замість закладу із змішаним типом, як, наприклад, університет штату Вісконсін. Наприклад, деякі молоді жінки помічають, що перешкоди до розкриття їхніх інтелектуальних здібностей зменшуються, коли вони навчаються лише разом з жінками. Вони відчувають себе менш сором’язливими, більшою мірою готові висловити свою думку і задавати питання, і таким чином отримати більше від навчання в класі.

Ми також обговорили процес акредитації в Сполучених Штатах, яка варіюється від штату до штату і від регіону до регіону. У більш великих штатах, як Техас, відділ державної освіти курує акредитацію у всіх навчальних закладах. В інших регіонах, наприклад, у Новій Англії, яка складається з невеликих штатів, штати об’єднуються і утворюють єдиний акредитаційний відділ для декількох штатів, що входять до цього регіону. Міжнародні школи також можуть звернутися до цих відділів щодо надання акредитації їхнім закладам, отже їх дипломи зможуть на рівні розглядати в навчальних закладах США. Чи знаєте ви, що акредитаційний відділ Асоціації шкіл та коледжів Нової Англії, акредитує коледж Уелслі та Печерську міжнародну школу у Києві?