Роздуми з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, 27 січня

Автор посту: Ніл Гібсон, політичний відділ Посольства США

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має важливе значення як для Сполучених Штатів, так і для України. У США цей день відзначається в громадах по всій країні, а Меморіальний музей Голокосту у Вашингтоні проводить церемонію запалювання свічок та інші спеціальні заходи для відвідувачів. Усі ці заходи спрямовані на вшанування пам’яті жертв нацизму та підтримку зусиль на розробку освітніх програм для запобігання майбутніх геноцидів.

У Сполучених Штатах найрозповсюдженішою згадкою про  Голокост є  жахіття газових камер в Освенцимі-Біркенау та інших нацистських таборах смерті на території Польщі. Але американці також вивчають історію і про інші трагедії, як наприклад ті, що мали місце на території України. За підтримки музею Голокосту США, учений і священик о. Патрік Дебуа написав книгу під назвою «Голокост від куль», в якій розповідає проникливу історію про те, як він провів десять років, працюючи над розкриттям більше ніж 800 масових поховань євреїв, знищених нацистами в Україні. Ця книга та інші пов’язані освітні проекти вперше  допомогли багатьом американцям зрозуміти масштаби та методи звірств, скоєних нацистами в Україні.

Україна також відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту під час релігійних служб, академічних та громадських зібрань. Книжка отця Дебуа  допомогла розкрити інформацію про ці події і зберегти пам’ять про колишню єврейську громаду як в Україні, так і в Сполучених Штатах. Інформація про його книгу була розповсюджена в Україні під час спеціалізованих виставок в Києві, Дніпропетровську, Харкові та через освітні програми по всій країні.

Американці та українці разом відзначають те,  що президент Обама назвав «одним єдиним  Голокостом  – шести мільйонів невинних людей – чоловіків, жінок, дітей, немовлят, яких вбили тільки за те, що вони відрізнялися за своєю національністю, просто були євреями». Сьогодні ми разом згадуємо про велику трагедію, але з прицілом на майбутнє. Ми маємо навчити наших дітей на прикладах уроків минулого і працювати над майбутнім, культивуючи в них повагу до прав людини.

ПРИМІТКА: З питання Голокосту в світі ще високо цінується книга професора історії Єльського Тімоті Снайдера «Криваві землі» (Bloodlands), яка підвищила обізнаність в Сполучених Штатах і за кордоном про нацистські (і радянські) масові вбивства на території Польщі, України, Білорусії, Прибалтики та західної Росії, і яку він презентував у Києві 21 жовтня 2011, на одному з Форумів посла на запрошення Дипломатичної академії України.

Боротьба за громадянські права: від Прокламації про звільнення рабів до Мартіна Лютера Кінга

Автор: Даг Морроу, помічник аташе з питань культури

Read in English

В цьому році ми відзначаємо дві важливі віхи в афро-американської історії, а також в довгому шляху Сполучених Штатів до расової рівності та громадянських прав. День 1 січня 2013 року відзнаменував 150-річчя Прокламації про звільнення рабів, якою президент США Авраам Лінкольн звільнив більшість афро-американців від рабства. 28 серпня 2013 р. буде відзначатися 50-річчя Маршу на Вашингтон, в якому преподобний Мартін Лютер Кінг – молодший виголосив свою знамениту промову «Я маю мрію», закликаючи всіх людей ставитися один до одного однаково, незалежно від кольору їхньої шкіри.

Рабство і Прокламація про звільнення рабів

У 1860 році в Сполучених Штатах понад 3,9 мільйона афроамериканців були рабами. В деяких штатах, таких як Південна Кароліна і Міссісіпі, більше половини від загальної чисельності населення були поневолені, а в таких штатах, як Алабама, Флорида, Луїзіана і Джорджія, поневолені люди складали більше 40% населення. В штатах Арканзас, Кентуккі, Меріленд, Міссурі, Північна Кароліна, Теннессі, Техас і Вірджинія також були значні популяції рабів. У тому ж році, на чолі з Південною Кароліною, кілька південних штатів почали відділення від Сполучених Штатів Америки (для формування “Конфедерації Штатів Америки”), незадоволені тим, що північні штати (“Союз”) відмовлялися повертати рабів-втікачів, і побоюючись, що новообраний президент Лінкольн буде прагнути покінчити з рабством в США.  Continue reading “Боротьба за громадянські права: від Прокламації про звільнення рабів до Мартіна Лютера Кінга”

Інавгурація американського президента

Автор: Наталія Сміт, консульський офіцер

Read in English

Озираючись назад, на першу інавгурації Обами 20 січня 2009 року, я пригадую дві речі – як мені було дуже холодно і як мене обпалювали сльози гордості й щастя, що текли по обличчю. Я – американка російського походження, народилася в Мурманську і я маю знати, як виживати в екстремальних температурах, тому за кілька днів до інавгурації я послухалася поради друзів і купила спеціальні обігрівачі, які підходять до рукавиць і шкарпеток та допомагають зберігати тепло. Мій чоловік, співробітник дипломатичної служби, почав підготовку ще раніше – з тих пір, як пройшли президентські вибори у листопаді 2008 року, він щодня телефонував до офісів Конгресу у Флориді і запитував про безкоштовні квитки на інавгурацію. Його завзятість, нарешті, принесла свої плоди – ми стали гордими володарями двох квитків (зі всього лише 280 000 таких квитків) на Церемонію інавгурації – 2009 у Національному Молі, синьому секторі.

Ми вийшли з будинку о сьомій ранку 20 січня 2009 року, одразу після того, як прибула няня, аби доглядати нашого маленького сина. Місто було переповнене, і повітря було насичене очікуванням. Це було схоже на 4 липня, Новий рік і Великдень в один день – у більшості з нас, які були там, було почуття національної гордості, нового початку і чудесного відродження духу нації – ніколи раніше я не відчувала подібного. Люди співали, вітали один одного, обіймалися. Весь діловий центр не працював, проте декілька кав’ярень залишилися відкритими, аби пригощати безкоштовною кавою та легкими закусками.

Пізніше я прочитала, що приблизно 1,8 млн. людей прийшли до Національного Молу в той день, і я не здивована. Скрізь були довгі черги, а заходи безпеки були дуже суворими. Ми повинні були терпляче чекати своєї черги протягом години на морозі і пройти через багато бар’єрів і металодетекторів, перш ніж нарешті потрапити до нашої синьої зони, стрибаючи від захоплення, немов підлітки (хоча, може це були обігрівачі, які обпікали наші ноги через шкарпетки). Ми стояли досить близько до ганку будівлі Капітолію і навіть бачили капелюх Арети Франклін, коли вона співала (вона є відомою соул-співачкою, яка також виступала на похоронах Мартіна Лютера Кінга).

Національний Мол в День інавгурації 2009 року
Національний Мол в День інавгурації 2009 року

Опівдні почалася церемонія присяги. Скрізь були величезні екрани, які проектували присягу і інавгураційну промову президента, що відбувалися на сходах Капітолію для всіх тих, хто дивився церемонію в дальніх кутках Національного Молу або вдома по всій Америці і у всьому світі. Але навіть якби ми й пропустили момент, ми могли б практично читати все це на обличчях наших сусідів у синьому секторі, або побачити в захоплених жестах тих, хто заліз на дерева, щоб краще бачити обраного президента. Багато хто з нас плакав – всі там присутні голосували за цього чоловіка, щоб він став лідером нашої країни, щоб допоміг нам покращити ситуацію в країні, відстоювати те, у що ми віримо. І це було особистим тріумфом для кожного з нас – бачити його там, на сходах Капітолію. Хіба це не те, що називається демократією?

Незабаром після церемонії присяги люди отримали ще один шанс побачити президента і першу леді, які йшли разом з інавгураційним парадом по Пенсільванському авеню. Заходи безпеки були настільки суворими у той день у 2009 році, що ми не змогли перетнути Національний Мол, аби потрапити на Пенсільванське авеню, і замість цього були змушені відправитися додому, аби розповісти нашому сину про те, як це – побачити наживо, як твориться  історія!

Мій син, до речі, який не зміг приєднатися до нас у Національному Молі у день інавгурації, отримав особисту аудієнцію з президентом – коли президент Обама приїхав до Пекіна в 2010 році і обмінявся кількома словами виключно з моїм хлопчиком, як можна побачити на цій фотографії:

Друга інавгурація Обами у понеділок, 21 січня 2013 року, як очікується, буде меншою за кількістю охочих побачити – всього лише (!) від 600 000 до 800000 осіб, але я впевнена, що вона так само буде величною, як і у 2009 році. У цьому році в день інавгурації моя сім’я буде в Україні і буде дивитися урочистості по телевізору. Напевно буде концерт, схожий на той, що був на інавгурації 2009 року – безкоштовний концерт “We Are One” («Ми – єдині»), що відбувся тоді біля меморіалу Лінкольна і в якому брали участь Бейонсе, Мері Джей Блайдж, Шакіра, Джон Бон Джові, U2, Ашер і багато інших. Опівдні за вашингтонським часом (округ Колумбія) розпочнеться церемонія інавгурації, після неї – інавгураційна промова президента, в якій буде викладено погляди і цілі президента Обами щодо нашої країни на найближчі чотири роки. Інавгураційний парад можна побачити на Пенсільванському авеню 21 січня о 2:30, і вам не потрібні квитки, аби насолоджуватися ним. У понеділок ввечері в столиці країни відбудеться серія інавгураційних балів, і я не можу дочекатися, аби побачити, яку сукню обере Мішель Обама!

Цікаві факти про інавгурацію президента США:

В Конституції США зазначено, що новий президент повинен прийняти присягу або виступити з урочистою заявою перед вступом на посаду.

Інавгурація завжди відбувається 20 січня, але якщо вона випадає на неділю, то головний суддя Верховного суду США приведе до присяги обраного президента у приватному порядку в неділю, а потім публічно – наступного дня, у понеділок.

Віце-президент першим складає присягу, за ним, приблизно опівдні інавгураційного дня   присягу складає новообраний президент, саме відтоді офіційно починається новий президентський термін.

Церемонія інавгурації включає в себе уривки молитов і музику, а також читання поезій.

Після церемонії інавгурації, якщо це перший термін нового президента, попередній президент і перша леді покидають Капітолій, щоб почати нове життя.

Одразу ж після приведення до присяги, президент і віце-президент відвідають обід, організований обома палатами Конгресу США.

Після обіду в Конгресі, президент пройде з парадом по Пенсільванському авеню від Капітолію до Білого дому. Деякі президенти йдуть з парадом весь шлях, деякі тільки частину, в залежності від погоди.

Святкування інавгурації триває в середньому десять днів, п’ять днів до і п’ять днів після інавгурації.

150-річчя Прокламації про звільнення

Автор посту: Луї Сідебака, Посол з особливих доручень, Офіс з моніторингу та протидії торгівлі людьми Держдепартаменту США

Read in English

150 років тому Президент Авраам Лінкольн видав Прокламацію про звільнення
150 років тому Президент Авраам Лінкольн видав Прокламацію про звільнення

Першого січня ми відзначили 150-річчя з дня виголошення президентом Авраамом Лінкольном Прокламації про звільнення, яка надала свободу мільйонам чоловіків, жінок та дітей, які до того часу перебували в рабстві. Півтора століття потому президент Обама заявив, що своєю прокламацією Лінкольн «підтвердив довгострокову прихильність Сполучених Штатів справі свободи. Як тоді, так і зараз, ми, як і раніше, повні рішучості добиватися того, щоб усі чоловіки, жінки і діти мали можливість реалізувати цей найбільший з дарів».

Однак, ми ще далеко не досягли своєї мети – звільнити світ від будь-яких сучасних видів рабства. Приблизно 27 мільйонів людей є жертвами сучасного рабства, також відомого як торгівля людьми. Цей злочин проявляється по-різному: домашнього працівника насильно утримують в будинку господарів, або чоловіка примушують займатися рабською працею в рибальському човні, або молоду дівчину примушують до проституції в публічному будинку, або хлопчика змушують служити солдатом. Яку б форму вона не приймала, по своїй суті, торгівля людьми – це злочинна експлуатація, що позбавляє своїх жертв свободи і гідності. Сучасне рабство зустрічається у всіх країнах світу, і кожен уряд зобов’язаний на нього реагувати.

Адміністрація Обами прихильна боротьбі із сучасним рабством у себе вдома і за кордоном, практикуючи так званий «підхід трьох “П”» – переслідування торговців, допомога їх жертвам і запобігання цьому злочину в майбутньому (prosecuting traffickers, protecting their victims, and preventing this crime in the future). Ми також прагнемо стати партнерами урядів, які приймають цю проблему всерйоз, і співпрацюємо із зацікавленими особами в громадянському суспільстві, релігійних громадах та приватному секторі, які привносять у нашу боротьбу свої унікальні можливості та досвід. Основна частина нашої роботи полягає в залученні уваги громадськості до цієї проблеми і участю активістів у виявленні, припиненні і запобіганні цього злочину.

Ми продовжуємо цю боротьбу, відзначаючи річницю Прокламації про звільнення. Державний Департамент спільно з Національним центром свободи «Підземна залізниця» в Цинциннаті (штат Огайо) створив фільм «Шлях до свободи», що показує паралелі між торгівлею людьми та періодом рабства в Сполучених Штатах. Від Конго та Мексики до Непалу наші посольства і консульства відкривають свої двері, щоб показати людям цей фільм, пролити світло на цю проблему і спонукати більше людей внести свій внесок у боротьбу з сучасним рабством.

Цей фільм можна переглянути за посиланням: 


Більше інформації: http://www.state.gov/j/tip

Зрештою, якщо ми хочемо досягти успіху в боротьбі із сучасним рабством, ми повинні діяти всі разом, аби навчитися виявляти цей злочин, знати, що робити, коли ми є його очевидцями, і не дозволяти йому заподіювати шкоду нашим громадам. І ми повинні надати повну підтримку цій боротьбі. Як сказав президент Обама, у «боротьбі з торгівлею людьми ми захищаємо одне з основних прав людини». Сполучені Штати зберігають відданість цій роботі, і ми сподіваємося, що ви станете нашим партнером в цих зусиллях.