Перемогти на виборах: «штати, що коливаються»

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу 

Read in English

Ні, «штати, що коливаються» (swing states), не мають нічого спільного із свінг-танцями. Але у них є все, аби вплинути на кінцевий результат президентських виборів. Під час виборів на пост президента, на відміну від виборів на будь-яку іншу посаду уряду, загальна кількість  голосів визначається не шляхом всенародного голосування, а за кількістю голосів виборців. У колегії виборців кожен штат має певне число голосів виборців, виходячи з чисельності населення штату, і ці голоси віддаються тому кандидату в президенти, який переможе в результаті всенародного голосування в цьому штаті (див. пост в цьому блозі за минулий  тиждень).

Через колегію виборців, деякі штати на президентських виборах мають більше значення, ніж інші. Штати, які мають велику кількість населення, відповідно мають і більше голосів виборців, тому вони є більш важливими для кандидатів на перемогу. Багато штатів мають передбачуваний характер голосування: наприклад, у Нью-Йорку майже завжди голосують  за кандидата від демократів, і в Техасі майже завжди голосують за кандидата від Республіканської партії. Штати, в яких важко передбачити результати та характер голосування,  називають «штатами, що коливаються». Саме на цих штатах кандидати зосереджують більшу частину своєї уваги та ресурсів.

Громадська думка весь час змінюється, тому і результати голосування в «штатах, що коливаються»ніколи не бувають однаковими і відрізняються від виборів до виборів. Час від часу можуть відбуватися ще більш драматичні зміни. Наприклад, під час виборів 1888 року Нью-Йорк був «штатом, що коливається»! Якщо загальнонаціональні настрої, що вимірюються опитуваннями громадської думки, значно коливаються у бік одного з кандидатів або партії, «штатів, що коливаються» буде значно менше. Не існує остаточного списку  таких штатів, але Колорадо, Невада, Вісконсін, Пенсильванія, Огайо, Вірджинія, Флорида та Нью-Гемпшир –  всі вони, на думку більшості політичних аналітиків,  вважаються «штатами, що коливаються» . (Нейт Сілвер є одним з таких аналітиків, який займається  статистичним моделюванням перебігу голосування у своєму блозі.)

Через те, що «штати, що коливаються», можуть забезпечити вирішальну кількість голосів виборців, кандидати по декілька разів навідуються  до цих штатів під час кампанії, а також витрачають набагато більше на рекламу в них, ніж вони роблять в тих штатах, де вони впевнені у своїй перемозі або програші. Кандидати, зазвичай, відвідують штати, в яких  вони впевнені, що переможуть,  для того, щоб активізувати свій основний електорат. Вони це також роблять, аби допомогти кандидатам від їх партії в інших гонках, наприклад, на пост сенаторів або губернаторів. Але не тільки кандидати звертають увагу на «штати, що коливаються». Це роблять також і ​​виборці, які є впевненими прихильнивами тієї чи іншої партії і хочуть попрацювати волонтерами на їх користь. У Нью-Йорку, і консерватори і ліберали добровільно працюють волонтерами в сусідньому штаті Пенсильванія, телефонуючи виборцям або відвідуючи їх домівки, оскільки вони знають, що все те, що вони можуть зробити в Нью-Йорку навряд чи вплине на результати голосування в їх рідному штаті.

Волонтери, які не хочуть їздити в інші штати, можуть не турбуватися через це. Такі штати, як Нью-Йорк, досить передбачувані на президентських виборах, але вибори в Конгрес, Сенат та інші місцеві перегони можуть бути дуже різними. У 2010 році під час позачергових виборів у штаті Массачусетс, одному із найліберальніших штатів у США, в Сенат обрали республіканця Скотта Брауна (а кілька років тому, вони зробили Мітта Ромні своїм губернатором). Тому, незалежно від того, де живе людина в США, цікаві виборчі перегони можуть чекати на них вже за рогом.

Колегія виборців у США

Автор: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Після того, як відбулося голосування на президентських виборах у США, голоси не просто підсумовуються. Процес рахування голосів значно складніший, ніж порівняння кількості людей, які проголосували за кожного кандидата. На президентських виборах використовується система під назвою Колегія виборців – це тип непрямих виборів, на яких голоси виборців надходять окремо від кожного штату. Який кандидат отримає голоси Колегії виборців в окремому штаті, залежить від результатів всенародного голосування в цьому штаті. На даний час, Колегія виборців має 538 голосів, а кандидат повинен набрати 270 для того, щоб стати президентом Сполучених Штатів.

Колегію виборців було створено батьками-засновниками Сполучених Штатів. В Конституції вона відіграє роль як частина системи стримувань і противаг центрального уряду. Автори Конституції намагались створити систему, яка була б демократичною, але й зберігала права штатів у федеральній системі та запобігала тиранії більшості. В результаті, вони обрали непряму демократію на відміну від прямого всенародного голосування, а Колегія виборців стала компромісом між тими, хто виступав за пряме всенародне голосування, і тими, хто хотів президента, який обирається Конгресом. Кожному штату було надано таку ж кількість виборців, скільки цей штат має представників у Конгресі: кількість місць в Палаті представників залежить від на населення штату, і також кожен штат має двох сенаторів. (Включення у Колегію виборців двох сенаторів від штату допомагає таким невеликим штатам, як Вайомінг і Делавер, які мають тільки по одному голосу виборців.) Кожному штату було дозволено обирати свій власний шлях обрання своїх виборців, і більшість з них вирішили призначати виборців Колегії законодавчими органами штатів. Проте, всенародне обрання виборців стає все більш звичною практикою в сучасній американській історії. Після всенародних виборів, виборці Колегії збираються і віддають свої голоси за кандидатів. Спочатку, кандидат який зайняв перше місце, ставав президентом, а той, що посів друге місце – віце-президентом. Автори Конституції відчували, що цей метод непрямої демократії врівноважував законодавчу владу, в якій члени Палати представників обиралися всенародним голосуванням, а сенатори призначалися законодавчими органами штатів.

З тих часів, система значно змінилася. З появою політичних партій на початку 1800-х років, кандидати почали змагатись в тандемах з президента і віце-президента для того, щоб уникнути сценаріїв, коли президент і віце-президент належать до різних партій. Дванадцята поправка до Конституції змінила процедури Колегії виборців для полегшення цієї зміни, починаючи з виборів 1804 року. В наш час, виборці самі по собі майже повністю недоречні. Виборці, як правило, не використовують свої власні судження, щоб вирішити, кому віддати свій голос. Скоріше, кожен штат проводить всенародне голосування на президентських виборах, і всі голоси виборців окремого штату віддаються тому кандидату, який переміг на всенародному голосуванні в штаті. Хоч виборці технічно і можуть віддати свої голоси тим, хто не виграв всенародне голосування в штаті, це майже повністю нечуване явище і в 24 штатах це незаконно. (Останній раз це відбулося в 1972 році. В Вірджинії, де республіканець Річард Ніксон виграв всенародне голосування, один виборець віддав свій голос за кандидатів від Лібертаріанської партії Джона Хосперса на пост президента і Теодора Натана на віце-президента).

Сучасна Колегія виборців набагато більш демократична, ніж первісна інституція, але вона як і раніше, має свої особливості. Майже у всіх штатах голосування у проводиться за принципом “переможець отримує все”, тому кандидат повинен тільки отримати голоси більшості населення штату, щоб отримати всі голоси виборців. Наприклад, Нью-Йорк має 29 голосів виборців. Якщо президент Обама виграє 60% голосів у Нью-Йорку, він отримає всі 29 голосів виборців, а не тільки 60% з них. Це означає, що як тільки кандидат впевнений, що він або вона отримає більшість, нехай і з невеликим відривом, він або вона не має додаткових стимулів для проведення кампанії в цьому штаті. У багатьох штатах, результати голосування не змінюються з кожними президентськими виборами – наприклад, з 1992 року Каліфорнія завжди голосувала за демократів, а з 1980 року Техас завжди голосував за республіканців. Існує дуже мало стимулів для демократичного кандидата, щоб спробувати виграти голоси в Техасі або для кандидата від Республіканської партії, щоб спробувати виграти голоси в Каліфорнії, тому що вони все одно не наберуть більшість в цих штатах. Через це, кандидати витрачають багато часу, енергії та грошей на рекламні кампанії в так званих ” штатах, що не визначилися “, де моделі голосування не передбачувані і неясно, чи буде більшість громадян будуть голосувати за демократів або республіканців. В даний час є кілька ключових штатів, які коливаються: Огайо, Вісконсін, Вірджинія, Флорида і Невада (штати Огайо і Флорида є особливо привабливими у зв’язку з великою кількістю населення, а тому і голосів виборців). Через систему, в якій переможець отримує все, деякі люди, які голосують не так, як більшість у штаті – наприклад, за Республіканців в Каліфорнії або за демократів у Техасі – відчувають, що їх голоси насправді не зараховуються. Тільки два штати, Мен і Небраска, розподіляють голоси своїх виборців пропорційно (ці штати мають 4 і 5 виборців, відповідно).

Ще один недолік Колегії виборців полягає в тому, що завдяки розподілу “переможець отримує все” в штатах, кандидат може програти всенародні вибори, але все одно стати президентом, вигравши голоси виборців. Це вже сталося три рази: на виборах Резерфорда Хейза у 1876 році, Бенджаміна Гаррісона в 1888 році, і зовсім недавно на виборах Джорджа Буша в 2000 році. Тим не менш, в переважній більшості виборів результати голосування Колегії виборців співпадають з результатами всенародного голосування. Крім того, посада президента не єдина, претендентів на яку громадяни обирають в день виборів – члени Палати представників, сенатори, державні та місцеві представники – усі також обираються всенародним голосуванням. Хоча на даний час не передбачається ніяких змін у Колегії виборців (для цього буде потрібно внести конституційні поправки, для затвердження яких малі штати матимуть мало стимулів), система змінювалася раніше і цілком можливо, що вона буде змінюватися і в майбутньому.

Розуміти виборчий процес у США: 5 речей, які ви не знали про опитування

Автор посту: Джанін Балекджіан, стажист консульського відділу

Read in English

Теоретично процес опитування громадської думки відбувається так просто. Ставите запитання, записуєте відповідь і продовжуєте робити це стільки разів, аж поки не набереться достатньо велика вибірка, щоб зробити з неї висновки. Проте на практиці опитування може виявитися надзвичайно складним і залежати від, здавалося б, несуттєвих факторів, і це пояснює, чому різні опитування з одного й того ж питання в кінцевому підсумку можуть виявитися з дуже різними результатами.

5. Опитування мають політичну приналежність.

Вони можуть не мати літер R або D (позначення республіканської і демократичної партій) поруч з ім’ям тих, кого обрали, але часто дослідницькі фірми мають тенденцію схилятися на той чи інший бік. Наприклад, компанія Rasmussen Reports (Расмуссен Репортс), чиїми даними часто користується інформаційний телеканал Fox News, прихильніша до республіканців у порівнянні з іншими опитуваннями, а компанія Public Policy Polling (Паблік Полісі Поллінг) іноді прихильніша до лібералів. Це не означає, що соціологи навмисно мають упереджене ставлення, хоча таке теж може бути, як у випадку зі скандальним  опитуванням 2000 року. Навіть якщо результати опитування систематично схиляються на користь однієї партії, ця різниця від середнього показника, як правило, невелика. Зазвичай різні методології виборчих опитувань можуть пояснити загальні прибічницькі тенденції, що переносить нас до …

4. Люди по-різному відповідають роботам і реальним людям.

Розповсюдженою є стратегія опитувальних компаній, які хочуть отримати якомога більшу вибірку, коли використовуються так звані  «роботи-опитувальники» ( robopolls) – автоматизовані телефонні дзвінки, під час яких робот ставить запитання і записує відповіді, в залежності від того, на які кнопки тисне людина на іншому кінці дроту. Як би нелогічно це не виглядало, robopolls схиляються на бік республіканців, у порівнянні з опитуваннями, проведеними реальною людиною, навіть якщо здається, що той, хто телефонує не може розрізняти чиїсь думки. Ніхто не знає точно, чому це так відбувається, так само, як і хто більш точний – robopolls або люди соціологи. Деякою мірою таке явище може бути викликане іншими методологічними практиками, які пов’язані з robopolls, наприклад, телефонувати тільки на стаціонарні телефони, оминаючи мобільні. Існує гіпотеза, яка пояснює консервативні нахили під час опитування robopolls тим, що опитувані люди можуть вільніше висловлювати свої думки роботам і не боятися, що їхня думка буде сприйнята  упередженою, на відміну від спілкування з реальною людиною ( наприклад, висловлюватися проти одностатевих шлюбів). Однак ця теорія не пояснює, чому robopolls схиляються на бік кандидатів-республіканців, а не демократів.

3.  Випадкову вибірку отримати важче, ніж ви думаєте.

Політичні опитування зазвичай проводиться по телефону. Єдина можливість того, що опитування є інформативними – це припущення, що їхні дані генеруються по всій країні в цілому. Коли компанія Gallup (Гелап) повідомляє, що президент Обама випереджає Мітта Ромні на 6%, ми припускаємо, що їхні дані поширюються на всю країну, а не тільки на людей, які взяли участь у опитуванні. Соціологи розробили ряд стратегій, щоб забезпечити збір випадкової вибірки, наприклад, набирання випадкового номеру телефону. Також соціологи аналізують свої дані після опитування і “зважують” його, щоб воно краще відображало американську громадськість. Проте, технологія змінюється, і методи випадкової вибірки починають застарівати. Традиційно опитування проводяться лише по стаціонарному телефону, але сьогодні 25% дорослих американців не мають стаціонарних телефонів, і ця демографія тільки зростає. В результаті опитування, які не включають опитування людей по мобільному телефону, демонструють значну перевагу республіканців. Серед тих, хто має мобільні телефони і не має стаціонарних, найімовірніше більшість – молодь, мешканці міст та представники меншин, усі вони є лібералами. Таким чином опитування, що виключають населення, яке має лише мобільні телефони, покажуть сильні консервативні переваги, ніж опитування населення в цілому. Останнім часом деякі соціологи зробили набіги на онлайн опитування, де випадкова вибірка все ще знаходиться на експериментальній стадії.

2. Порядок запитань впливає на думку людей.

Через те, що по телефону може бути важко заохотити людей відповісти на питання, багато хто з соціологів використовують можливість поставити не одне, а декілька запитань: про економіку, про соціальні проблеми, про основні зміни в законодавстві і, наприклад, про кандидатів, яким надають перевагу. Проте думки людей на всі ці питання не будуть незмінними, як ви думаєте – дослідження довели, що порядок запитань впливає на відповіді людей. Якщо «розпочати» з питання про економіку, виборці дадуть відмінні відповіді на схвалення дій президента, ніж, якби їх запитали спочатку про президента –  це схвалення зростає, якщо економіка добре розвивається, і знижується, якщо економіка розвивається погано. Цей принцип також стосується різних питань – якщо поставити запитання, яке включає в себе точку зору, радикально відмінну від загально прийнятої, решта відповідей респондента стануть так само більш радикальними, ймовірно, щоб не ставати суперечливими. Хороші соціологи намагаються мінімізувати цей ефект або завдяки випадковому порядку запитань для кожного респондента, або переконавшись, що загальні запитання ставляться перед конкретними.

1. Люди будуть за і проти одних і тих самих речей, в залежності від того, як ви про це запитаєте.

Хочете інший результат? Поставте одне й те саме запитання, але змініть формулювання. Деякі слівця викликають сильні емоційні реакції, і соціологи можуть використовувати або уникнути цих слів, в залежності від того, який результат вони хочуть отримати. Наприклад, американці матимуть несприятливу реакцію на опитування, де буде використовуватися слово “добробут”, але натомість вони підтримуватимуть державну допомогу бідним, що за логікою є рівнозначним. Це лише підтверджує те, про що політичні діячі знали протягом десятиліть: подача інформації – це важливо.

Світ опитувань може бути заплутаним, тому одні з кращих ресурсів, де можна знайти інформацію, це об’єднані опитувальні агенції. Вони враховують всі останні надійні опитування щодо кандидата або питання і подають середні дані. Вебсайт Real Clear Politics (Ріал Кліар Політікс) є одним з таких ресурсів, а також FiveThirtyEight (Файв Сьоті Ейт) – вони обидва надають середні дані опитування,  ведуть блоги про опитування і статистику в політиці для тих, кого ці питання цікавлять.