Одинадцяті роковини 9/11: одинадцять днів пам’яті. День 11.

Автор: Посол Джон Теффт

11 вересня 2011 – це один з тих днів в історії, який кожен з нас пам’ятає у подробицях.  Я тоді був послом США в Литві і якраз у той час прибув назад у Вашингтон для участі у зустрічі в Білому домі між литовським президентом Валдасом Адамкусом і президентом Джорджем Бушем.  Я провів дуже гарні вихідні у передмісті у штаті Вірджинія із своїми доньками Крістін і Кетлін.  О восьмій ранку в понеділок я прибув до Державного департаменту, щоб готуватися до зустрічі із двома президентами, призначеної на другу половину дня.  О 8:46 перший літак врізався у Північну вежу Світового торговельного центру.  Хтось в Офісі у справах балтійських держав увімкнув телевізор, і ми вже наживо побачили, як другий літак протаранив Південну вежу СТЦ о 9:03.  Після удару другого літака, коли стало зрозуміло, що це напад терористів, а не нещасний випадок, моєю першою реакцією було: «О Боже, моя дочка ж у Нью-Йорку!».  Моя старша донька Крістін мешкала у квартирі в Брукліні, трошки західніше Мангеттена, усього за два квартали від річки Іст Ривер.  Вона повернулася до Нью-Йорка потягом пізно ввечері у неділю.  Її щоденний шлях у метро на роботу в юридичній фірмі у середмісті якраз пролягав під Світовим торговельним центром.  Дякувати Богові, я зміг додзвонитися до неї по мобільному телефону.  Ніколи я так не радів то́му, що її робочі години були типові для правників – їхати на роботу треба було дещо пізніше, ніж більшості інших, ну і, звичайно, працювати допізна.  Якби вона вирушила на роботу трохи раніше, то могла б опинитися у метро тоді, коли вежі завалилися.  Крістін сказала мені, що дим, який вітер ніс з Мангеттена на захід у Бруклін, уже був такий густий, що вона змушена була попідтикати рушники під двері й вікна, щоб цей ядучий дим не наповнив кімнату.

У цей же час, після удару другого літака у Нью-Йорку, я зміг додзвонитися також молодшій доньці Кетлін, яка мешкала у Вірджинії, а потім порозмовляти із дружиною Маріелою, яка залишалася у Литві.  Я повідомив їй, що з нами усіма в США все гаразд.  Маріела розповіла, що вона була першою у посольстві у Вільнюсі, хто довідався про трагедію.  Вона увімкнула канал телевізійної мережі Американських збройних сил, щоб подивитись новини, і була шокована, побачивши, що відбувається.  Відразу повідомила іншим родинам дипломатів і Тимчасовому повіреному в справах.  Вона дуже турбувалася за всіх нас.  Незабаром після того, як я переговорив із дружиною, телефонний зв’язок став відмовляти.  Більше подзвонити доньці у Нью-Йорк я не міг.  На щастя, я вже встиг пересвідчитись, що з рідними все добре.  Але знаю багато родин, хто не могли сконтактуватися із своїми близькими і перечікували багато страшних годин, перш ніж змогли їх почути.

Невдовзі по моїх телефонних розмовах ми довідалися про і відчули вибух – третій літак врізався у Пентагон о 9:37.  Я відразу ж сказав усім довкола мене, що «час нам забиратися звідси».  Це вже був терористичний напад на Вашингтон.  Ми складали документи і закривали все, готуючись піти, коли пролунав сигнал до евакуації з будівлі.  Нам повідомили, що потрібно намагатися повернутися по домівках.  Я зупинився в готелі за два квартали.  Я пішов у свій номер і кілька годин дивився телевізор, загіпнотизований, як і усі інші по всьому світу, жахливими речами, які бачив.

Приблизно о п’ятій вечора мені подзвонили з Білого дому.  Тоді у Вашингтоні перебували два іноземні лідери – президент Литви Валдас Адамкус і прем’єр-міністр Австралії Джон Говард зупинилися в готелях у центральній частині міста і очікували на зустрічі з Президентом Бушем, заплановані, відповідно, на 11 і 12 вересня.  Білий дім вирішив, що керівникам країн і супроводжуючим особам краще буде залишити США.  Повітряний простір США був закритий відразу після падіння третього літака на Пентагон.  Жодному комерційному рейсу не дозволялося злітати.  Було виділено спеціальний невеликий пасажирський літак марки «Ліарджет» Міністерства оборони, щоб вивезти президента Адамкуса в Ісландію, де він пересів би до літака Литовських авіаліній і полетів до Вільнюса.  Прем’єр-міністра Говарда довелося перевезти на Гаваї, звідки вже літак австралійської авіакомпанії «Кантас» забрав його до Австралії.  Мені сказали, що для мене є місце в літаку, наданому президенту Адамкусу.  Я відразу погодився.

Того вечора я пішов шукати, де повечеряти.  В моєму готелі ресторану не було, а все навколо виявилося зачиненим.  Я ходив вилюднілими вулицями центру Вашингтону.  Місто спорожніло.  Я дуже гостро пам’ятаю, наскільки порожнім, дивним, сюрреальним виглядав Вашингтон того вечора.  Нічого подібного я ніколи не бачив.  Важко було збагнути те, що сталося того дня.

Наступного дня по мене заїхала делегація литовського президента, і ми вирушили на авіабазу Ендрюз.   Сіли в літак, у салоні якого крісла були розташовані одне проти одного і продовгуваті вікна надавали чудовий огляд.  Ми полетіли у північному напрямку і пролетіли трошки західніше Мангеттена на висоті 10 тисяч метрів.  День був ясний, і ми бачили величезні хмари диму, що хвилями йшли від місця розташування Світового торговельного центру.  Оператор литовської делегації зняв це, і вже увечері ці непересічні кадри були показані по литовському телебаченню, як унікальне свідчення терористичного нападу на США.

Після повернення до Вільнюса я поїхав просто додому, і моя дружина Маріела зустріла мене поцілунком і міцно обійняла.  Саме у такі моменти розумієш, що справді важливе у житті.  Потім я поїхав до Посольства США, де сотні людей збиралися біля огорожі, покладали квіти, залишали свічки.  Багато з них все ще стояли, висловлювали солідарність і молилися.

Через два дні охорона посольства принесла мені подарунок, залишений литовським громадянином.  Це була вирізана з дерева фігурка, яку литовці називають «рупінтойєліс».  Це вирізане вручну зображення Ісуса Христа, який сидить у заду́мі.  Це важливий символ віри для всіх литовців, який символізує скорботу Христа над трагедією людства.  Знизу статуетки автор, який її вирізав і надіслав мені, написав: «Його Високоповажності Послу Сполучених Штатів Америки, Президенту і американському народу; громадяни Литви з вами.  Розумом і мудрістю ви врятуєте світ».  З того часу статуетка завжди на моєму столі, де б я не працював.  Вона допомагає мені пам’ятати про жахливу трагедію 11 вересня, пам’ятати про потік підтримки і емоцій від народу Литви і інших народів світу, і пам’ятати, що, коли ми працюватимемо разом, ми можемо подолати зло і зробити цей світ лагіднішим.

One thought on “Одинадцяті роковини 9/11: одинадцять днів пам’яті. День 11.

  1. Это трагедия не только США, это трагедия целого мира. Этот день помнят все.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s