Одинадцята річниця 11 вересня: 11 днів пам’яті. День другий

Автор посту: Кріс Сміт, аташе з економічних питань

Read in English

Ранок 11 вересня 2001 року нічим не відрізнявся від інших. Я трохи спізнився на роботу в Міністерство торгівлі у Вашингтоні, округ Колумбія, та поспішав до свого робочого місця уже після дев’ятої. Після того, як я почав перевіряти свою електронну пошту і готуватися до нового робочого дня, вікна в офісі неначе затремтіли від звуку далекого вибуху. Це мене зовсім не збентежило – можливо, цей звук виник від падіння цементу на сусідньому будівельному майданчику, або стріляли з гармати на церемонії в Білому домі. У ті дні не було нічого такого, що могло б спонукати нас до думки, що це може бути звук одночасної загибелі понад двох тисяч життів під час найбільшої терористичної атаки на території США. Це було просто неможливо уявити. 

Новини CNN 11 вересня 2001 року
Новини CNN 11 вересня 2001 року

Я продовжував працювати, доки не прийшла одна з моїх колег, явно приголомшена. Вона сказала, що літак врізався у Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку, а також було скоєно напад на Вашингтон. Тоді задзвонив мій телефон. Це була моя дружина, яка дзвонила зі свого кабінету в будинку на іншій стороні Білого дому. Вона сказала, що її організацію евакуюють, і що всі ми повинні вийти геть з будівлі. Ми домовилися знайти один одного на вулиці біля її будинку поряд із Парком Лафайет, прямо через дорогу від Білого дому.  Тисячі людей почали вибігати з будівлі Міністерства торгівлі на вулицю. Чутки серед тих, хто покидав будівлю були неймовірні, але, насправді,  ніхто не знав, у що вірити. Я чув, що знайшли замінованого автомобіля біля Держдепартаменту, а потім хтось сказав, що бомбили нову будівлю Адміністрації президента. Останній слух вдарив мене особливо важко, оскільки я знав, що моя дружина працює в будівлі по сусідству.

Я намагався прокласти свій шлях через Парк Лафайєт, але він був закритий охоронцями. Коли я нарешті дістався до місця, де ми домовилися зустрітися з дружиною, вулиці були вщент переповнені багатотисячним натовпом людей, отже знайти там певну людину було неможливо. Вираз облич у натовпі вказував на те, що ситуація серйозна, і що ніхто не був впевнений, що атаки були закінчені. Я блукав вулицями протягом наступних кількох годин, скануючи заклопотані обличчя з надією раптом побачити свою дружину. Без мобільного зв’язку і можливості скористатися міським таксофоном, я повернувся до свого офісу і додзвонився до дружини, яка вже була з колегою вдома. Потім я сів на міський автобус, щоб дістатися додому, але, зазвичай, двадцятихвилинна поїздка зайняла близько чотирьох годин, бо цього дня довелося продиратися через щільний рух транспорту, сум’яття і хаос.

Коли я приїхав додому, мій піднесений настрій від того, що я побачив дружину, швидко перейшов в депресію від новин, які все ще не були в змозі обробити жахливість того, що тільки но відбулося в нашій країні. Ми, як і багато американців, були прикуті до телевізора в той день. З того дня моє покоління має свій Перл Харбор, свій день ганьби. Коли ми лягли спати, ми вже знали, що живемо в більш небезпечному світі, ніж ми прокинулися того ранку.

3 thoughts on “Одинадцята річниця 11 вересня: 11 днів пам’яті. День другий

  1. Жахлива трагедія яку ми будемо пам’ятати вічно ….Мої співчуття усім американським родинам які у цей день відчули гіркий присмак втрати дорогої їм людини ..

  2. There’s a great book “Chicken Soup for the Soul of America: Stories to Heal the Heart of Our Nation”. I’m not American but I think I feel the loss of the country… God bless America

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s