Довгий шлях від Сенека-Фолз

Автор: Джейсон Гілпін, USAID (Агентство США з міжнародного розвитку)

Коли я переїхав в Україну в 2007 році, я був приємно здивований, що Міжнародний день жінок тут є національним святом. Враховуючи нерівність і несправедливість по відношенню до жінок в усьому світі, я дивуюся, чому ми в Сполучених Штатах не подумали відзначати ще один день, окрім Дня Матері, на честь більш ніж половини світу, яку шанують менш ніж на чверть від того, на що вони заслуговують.

Права жінок в Сполучених Штатах беруть свій початок від Декларації незалежності 1776 року, яка зазначала, що «всі люди створені рівними». Англійський словник Мерріама Вебстера визначає «людей» як «людський рід: людство» . На жаль, моїм співвітчизникам знадобилося півтора століття після 1776 року, аби затвердити, що «людський рід» в Декларації незалежності не відноситься лише до «чоловічої статі», але до всієї людської раси. Американські жінки не мали права голосу до 1920 року, але навіть під час заснування Америки, сила нації залежала від мудрості, розсудливості і наполегливості жінок

Марта Вашингтон (2 червня 1731 — 22 травня 1802)

Хоча жінкам в революційній Америці було заборонено голосувати, працювати суддями або навіть підписувати контракти, я зараз не знаю, як молодим Сполученим Штатам вдалося б досягти успіху без мудрості, далекоглядності і мужності своїх матерів-засновниць, таких як Марта Вашингтон, Абігейл Адамс, Маргарет Кетрін Мур Баррі і Доллі Медісон.

Марту Вашингтон шанують за те, що вона стала прикладом розуму, чутливості і невтомного патріотизму для американських жінок. Вона також постійно заохочувала чоловіка продовжувати революцію, незважаючи на загрозу повністю втратити все, що мала, а це було немало, враховуючи, що Джордж Вашингтон завдячував більшою частиною свого багатства та економічного статусу її спадщині.

Історики високо цінують листи Абігаль Адамс до чоловіка (другого президента Сполучених Штатів), які надавали йому емоційну здатність утримувати молоду державу від розпаду в перші роки існування республіки. Крім того, як жінка епохи Просвітництва, вона була однією з перших захисників прав жінок. У 1776 році Абігаль Адамс писала чоловікові: «Пам’ятай про жінок, і будь більш щедрим і прихильним до них, ніж твої предки. Не надавай необмежену владу в руки чоловіків. Пам’ятай, що всі чоловіки при можливості були б тиранами. Якщо жінки не отримають особливої турботи і уваги, ми піднімемось на повстання і не будемо обмежувати себе законами, за якими не маємо голосу і в яких не представлені» .

Абігаль Адамс (22 листопада 1744 – 28 жовтня 1818)

Маргарет Кетрін Мур Баррі в 1781 році билася за незалежність США у Південній Кароліні. Вбачаючи стратегічну нагоду, генерал Деніел Морган попросив “Кейт Баррі” (так вона пізніше стала відома) про допомогу в об’єднанні інших патріотів (борців за незалежність) в глибинці регіону – він розумів, що вона добре знала кожен ліс і кожне болото, де вони ховалися. Їй це вдалося, і сьогодні важливій перемозі, яку США здобули над британцями під Каупенс, ми завдячуємо Кейт Баррі і її здатності швидко збирати сили в тилу.

Багато американців знають історію Доллі Медісон. Коли англійці вторглися у Вашингтон у 1814 році, вона мужньо залишалася в Білому домі до останньої хвилини, щоб зберегти національне надбання – цінний портрет Джорджа Вашингтона. Але вона також скеровувала свого сором’язливого, тихого, стриманого чоловіка, президента Джеймса Медісона, будучи яскравим екстравертом, якого він потребував, коли політичні ритуали неспокійної столиці того вимагали.

«Бунт» Абігаль Адамс і боротьба за жіноче право голосу були тривалими. Сьогодні історики пов’язують початок політичної боротьби за права жінок в Америці із зібранням у містечку Сенека-Фолз, штат Нью-Йорк, 19-20 липня 1848 року. Елізабет Кейді Стентон, Лукреція Мотт, Томас і Мері-Енн М’Клінток та багато інших з’їхалися, щоб послухати виголошення Декларації почуттів, складеної за зразком Декларації незалежності. Вона гарантувала жінкам рівність у родині, освіті, релігії і нормах моралі. Ідея «суфражу», або права голосувати, була додана до документу і щиросердно підтримана Фредеріком Дугласом, знаменитим лідером аболіціоністського руху проти рабства.

Радянський Союз випередив Америку не тільки із виходом у космос, але і у тому, що конституційно закріпив гендерну рівність також раніше за США – у 1918 році . Після кількох невдалих голосувань у період 1915-1918 років, коли для прийняття рішення бракувало зовсім небагато – інколи лише два голоси – Конгрес нарешті ухвалив право голосу для жінок у 1919 році, що мали затвердити ще і окремі штати.

Дев'ятнадцята поправка, яка гарантує американським жінкам право голосу, була прийнята 18 серпня 1920 року. 2 листопада 1920 року вісім міьйонів жінок вперше проголосували.

На серпень 1920 року 35 штатів затвердили право голосу жінок і бракувало лише одного штату, щоб ця норма стала законом. Вирішальним штатом став Тенессі – завдяки зміні позиції 24-річного члена законодавчого зібрання штату Гаррі Бьорна під впливом його літньої матері і демонстрацій на підтримку цієї справи у штаті. 18 серпня 1920 року 19-ту поправку до Конституції ратифікувала достатня кількість штатів, щоб вона стала законом .

За сімдесят два роки по виголошенню Декларації почуттів мета тисяч відважних жінок-активісток, таких як Люсі Соун, С’юзан Б. Ентоні, Еліс Пол і Люсі Бьорнс, нарешті перетворилась на дійсність.

Америка ще не досягла гендерної рівності, але ми пройшли великий шлях з часів Сенека-Фолз. Один з прикладів, близький нам, працівникам посольства: три з чотирьох останніх Державних секретарів США – жінки: Мадлен Олбрайт, Кондоліза Райс і Гілларі Клінтон.

Жінки надзвичайно впливові у всіх царинах американського культурного, економічного, спортивного і політичного життя, і їхній вплив лише зростає. Не знаю, як відреагувала б Люсі Бьорнс, якби я сказав їй, що майже усі мої начальники там, де я, чоловік, будь-коли працював, були жінки.

В Америці дуже важливим є День матері. Ми вшановуємо усіх жінок у нашому житті, які є матерями – чи доводяться вони нам самим мамами, чи сестрами, чи дружинами, чи бабусями. Але важливо також пам’ятати, що вшанування жінок охоплює набагато більше, ніж уславлення їхньої ролі як матерів і піклувальниць. Жінки робили, роблять і робитимуть незмірно більше. Вони не тільки виношують і виховують своїх дітей, вони змінюють світ у широкому розумінні.

У січні 2000 року Американське товариство діалектів мало збори з метою вибрати слово року. Особливість була в тому, що тоді вони тоді вибирали не лише слово року (у 1999-му ним стало «Y2K»), слово десятиліття (для 90-х це було «web»-мережа), чи слово століття (для XX-го століття це було «jazz»-джаз). Того разу вони вибирали слово минулого тисячоліття. І словом, яке вони вибрали стало «she»-вона . Слово «вона» було вибрано тому, що до 1000-го року нашої ери, як би абсурдно це не звучало, в англійській мові не було слова для особи жіночої статі .

Мені ж здається, що зважуючи на те, скільки лише за останні двісті років зробили такі люди як Соджорнер Трут, Елеанор Рузвельт, Амелія Еагарт, Джорджія О’Кіфе, Елла Фітцджеральд та Емілі Дікенсон, «вона» стане також словом і нинішнього тисячоліття.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s