День подяки скрізь

Автор Джейсон Гілпін, співробітник Агентства США з міжнародного розвитку, Регіональна місія по Україні, Білорусі та Молдові

Багато людей у всьому світі сприймають День подяки як суто американське свято. У це свято увійшов весь ассортимент: добірка фольклору, щедро накритий стіл, спортивний бік та відповідне налаштування комерційних засобів масової інформації, – усе підпорядковане основній мети – подякувати за те, ким ми є і що ми маємо, і оцінити все добро цього світу в усіх проявах.

Історія знедолених європейців, що прибувають на чужі береги, отримують допомогу від вмілих корінних американців і ділять із із ними хліб, стала легендою. Як і будь-який народний переказ, історично кажучи, вона частково правдива, а почасти ні. Але як і в будь-якому народному переказі, головними є ідея і значення, а історична достовірність не так важлива. Для мене, фольклорна історія про індіанців і пілігримів порушує цілу низку важливих тем: різноманітність Америки; давня мудрість, повага та винахідливість корінних народів; мужність і переконаність шукачів пригод – пілігримів при зіткненні з невідомим; і останнє, але не менш важливе: вдячність, яка є універсальною між усіма народами, за наше життя, свободу, землю і достаток.

Як у багатьох інших сучасних американців, мої дитячі спогади про День подяки обертаються навколо ідеально засмаженої індички, желеподібного журавлинового соусу, свіжих білих кукурудзяних пластівців і фаршу-начинки з підливою. Але харчовий аспект Дня подяки може включати в себе більше одного набору страв.

Пізніше, коли я виріс, я зустрічав День подяки у різних частинах Америки з моїми родичами, і відзначив, якими різними можуть бути самі тільки святкові пироги. Наприклад, одного року, дядько випік Пенсільванський голландський спеціалітет, пиріг «Шу-флай». Іншого року в День подяки, інший мій дядько, завзятий турист, приготував пиріг під назвою «Білчин горщик». Коли ми жили в штаті Коннектикут, протягом жовтня та листопада гарячі яблучні пироги завжди супроводжували теплі гарбузові.

Індичка сама по собі досить американський птах, оскільки належить до Північної Америки. Власне, Бенджамін Франклін у листі до дочки в 1784 році писав, що на його думку, що через свою особливу манеру, саме дика індичка повинна бути національним птахом Америки, а не лисий орел. (1)

Проте, ймовірно, найбільш правдиво американська їжа на День подяки – це не індичка, а кукурудза та боби. Ці овочі росли в достатку і були легко доступні корінним народам Північної Америки. Деякі корінні американці південних рівнин, наприклад, не їдять м’яса, яке мало пір’я або лусочки. (2) Мої батьки – з дуже водного штату Меріленд, і тому ніколи не було незвичним бачити на родинному святковому столі варених креветок або гарячий крабовий суп.

На відміну від такого ж пенсильванця, як і я, Бенджаміна Франкліна, моє піднесення вранці у День подяки завжди пов’язане з американським телебаченням. Я із задоволенням спостерігаю за трансляцією наживо з П’ятої авеню в Нью-Йорку параду Мейсі, що відбувається ранком Дня подяки. Батько і брат віддають перевагу телепередачам другої половини дня, спостерігаючи за матчами університетських команд з американського футболу, у той час як теплий будинок наповнюється ароматами їжі.

За кордоном, здебільшого, я не маю змоги дивитися парад Мейсі наживо. Ще гірше, звичайно, те, що я проводжу важливе свято далеко від родини і друзів у Штатах. Цього року буде мій четвертий День подяки поза межами США.

Мого першого Дня подяки за кордоном я провів вечір один, подорожуючи з рюкзаком за плечима Австралією. Саме там я оцінив, що значить проводити свято із близькими людьми. Навіть якщо ви ніжитеся на тропічному пляжі, навіть якщо ви знаходитесь у найзахопливішій у вашому житті подорожі, День подяки зовсім не той без людей, з якими ви вдячні його ділити.

Пізніше я виявив, що коли перебуваєш далеко, проведення Дня подяки з хорошими друзями може хоча б частково компенсувати непроведення його з родиною. На мій другий День подяки закордоном я був у Будапешті, куди попрямував, щоб відвідати своїх американських друзі, які жили і працювали там. Я приєднався до них на велелюдному святкуванні Дня подяки, де за столом були гості з дев’яти країн зі стравами зі всього світу: чудово замаринована (вегетаріанцем!) індичка, віденське печиво, японський салат, брюссельська капуста і картопляна запіканка. Хоча ми й дивилися американський футбол – тільки щоб відтворити атмосферу, це була міжнародна подія. Ми обходили навколо столу, виголошуючи тости і обмінюючись подяками провидінню, яке звело нас в невеликій квартирі в Угорщині. Дружба і повний шлунок – достатня підстава для подяки в будь-якому місці.

Наступного року я відсвяткував День подяки у невеликому селі в Україні. Я приєднався до восьми інших волонтерів Корпусу миру, які з’їхалися до цього невеличкого села на всього кілька сотень душ у аграрному закутку Одеської області.

Місцева родина Соливанських запросила нас до общипування “почесного гостя” – щойно зарізаної на обід індички. Общипати індичку виявилося простіше, ніж я думав. Пір’я відділялося відразу після його недовгого замочування в гарячій воді. Я їв індичку протягом майже тридцяти років, але ніколи не бачив її у холодному вигляді ще з пір’ям.

Після того як «почесний гість» був роздягнений догола, обсмалений і порубаний, ми занурилися у споживання салату з капусти, свіжої бринзи (сиру з козячого молока), і вражаюче приготованих картопель, попиваючи домашнє вино і самогон. Коли ми проголошували тости за «почесного гостя», нашу удачу, жінок і наше життя, я розмірковував про те, що ритуал тостів – це слов’янська формі висловлення подяки. Люди, яким довелося роками переживати величезні труднощі, насолоджувалися скромним моментом, коли вони оточені родиною, друзями та численними стравами в теплому помешканні.

Загалом, американці глибоко цінують оптимізм, навіть якщо ми не завжди його практикуємо. Справді, більшість з найвеличніших лідерів Америки були оптимістами, а День Подяки – справжнє свято оптимізму. У світі, де нас постійно протягом року заливають жахливі новини та ускладнення, дуже важливо зосереджувати увагу на позитивах нашого життя.

День подяки – це не тільки про свято наприкінці листопада, про індичку, футбол або пілігримів з індіанцями. Це про виділення певного часу, щоб подумати про найбільше щастя нашого життя – що у нас є родина і друзі, які люблять нас, що ми народжені жити у ці часи, що ми вільні, що у нас є харч і дах над головою. Свято, прийняте американцями, відзначає універсальні поняття, які поділяють народи в усьому світі: що добру треба віддавати шану, і робити це з хорошими людьми.

(1) Gopnik, Adam. The New Yorker. “Turkeys and Thanksgiving in America”. November 2011. http://www.newyorker.com/talk/comment/2011/11/21/111121taco_talk_gopnik Accessed 18 November 2011.

(2) Sneed, General R.A. “Chronicles of Oklahoma” Vol. 14, No 2. Page 154. Accessed on Oklahoma’s State University site: http://digital.library.okstate.edu/Chronicles/v014/v014p135.html on 18 November 2011.

Коротка історія Дня подяки

Автор: Оксана Ключко, журналіст

День подяки – це насправді велике американський свято. Воно відзначає низку подій, які відбулися в ХVІІ-му столітті.

"Перший День подяки" (1915), Джин Леон Джером Ферріс (американскький художник, 1863 – 1930)

11 грудня 1620 року пілігрими – перші поселенці з Європи, отаборилися на Плімут Рок. Їхня перша зима була жахливою. На початку наступної осені, вони втратили 46 з 102 людей, що припливли на кораблі «Мейфлауер». Але врожай 1621 року був рясний. І колоністи, які вижили, вирішили відсвяткувати це – разом з 91 людиною з корінних американців, які допомогли пілігримам пережити перший рік. Свято відзначалося як традиційний англійський фестиваль врожаю, що тривав три дні.

Їхній запас борошна на той час вже давно вичерпався, тож не було ніякого хліба або випічки. Тому вони їли варений гарбуз і зробили щось на зразок смаженого хліба з кукурудзи. Не було також ні молока, ні сидру, ні картопля, ні масла. Вони не мали домашньої худоби для виробництва молочних продуктів, а щойно відкрита ними картопля, багатьма європейцями ще вважалася отруйною. Зате на святковому столі були індичка, риба, ягоди, омари, сушені фрукти, молюски, дичина і сливи. Continue reading “Коротка історія Дня подяки”

Розвиток ядерної медицини в Україні

Підготовлено: Гая Селф, Аналітик Економічного відділу з питань науки, технологій, охорони здоров’я і навколишнього природного середовища

День відкриття Конференції з ядерної медицини – Харків, 19 вересня  2011р.
День відкриття Конференції з ядерної медицини – Харків, 19 вересня 2011р.

17 вересня ми з колегою Євгенію поїхали до Харкова для участі у триденній міжнародній конференції «Ядерна медицина: Фізика, Інженерія, Практика », яка зібрала разом більше ста науковців з 13 дослідницьких інститутів України та 11 міжнародних дослідницьких інститутів. Цей захід був першим у своєму роді в Україні і створив нове коло українських та іноземних зацікавлених учасників в області ядерної медицини. Американські вчені, які брали участь у конференції приїхали з Національної Аргонської Лабораторії, Національної Лабораторії Лоуренса Берклі, Техаського Університету, Університету Арізони, Університету Джонса Хопкінса та Чиказького Дослідницького Інституту управління травматичними ризиками. Конференція проходила на базі Інституту сцинтиляційних матеріалів науково-технологічного комплексу «Інститут монокристалів» НАН України за фінансової підтримки Державного Департаменту США та Міністерства Енергетики США, Національна Аргонська Лабораторія в Чикаго надала технічну підтримку заходу.

Вчені збирались в маленькі групи для обговорення конкретних проектів в сфері ядерної медицини.

Місто Харків має довгу історію видатного наукового потенціалу. Харківський національний університет ім.. В.Н. Каразіна, заснований у 1804 році був однією з найстаріших наукових установ Російської імперії. З початку 19 століття у Харкові з’явилось більше 60 наукових установ та 80 бібліотек, наразі місто залишається одним з провідних культурних та наукових осередків України. Ніяке інше місце не могло б кращим чином згуртувати десятки іноземних і українських вчених задля ознайомлення з найновішими досягненнями в галузі ядерної медицини. Одним із головних завдань конференції було створення умов для співпраці з метою зниження вартості та розширення можливостей доступу до діагностичного обладнання. Спікери обговорювали виробництво ізотопів для медичного зображення, тенденції в радіонуклідній діагностиці, дослідження та розвиток фармацевтики для ядерної медицини, застосування матеріалів для біомедицини та нові детектори для ядерної медицини. Continue reading “Розвиток ядерної медицини в Україні”

День ветеранів та Місячник спадщини американських індіанців

Автор: Деніел Сісек, заступник прес-аташе

11 листопада – День ветеранів, а загалом листопад – місяць спадщини американських індіанців.  На відзначення цих двох дат, ми вміщуємо статтю, яка свого часу була опублікована на веб-сайті Бюро міжнародних інформаційних програм Державного департаменту США.

День ветеранів і шифрувальники з індіанців навахо

Шифрувальники навахо, Сайпан, Північні Маріанські острови, червень 1944

Американські індіанці мають довгу історію доблесної участі у військових діях, які вели США – про це варто згадати у День ветеранів, який відзначається в США 11 листопада, і під час американського Місячника індіанської спадщини в листопаді. Як розвідники і військовики допоміжних військ, корінні американці допомагали американській армії у війні 1812 року, і під час громадянської війни, і на кордоні з Диким Заходом. Понад 12 тисяч служили в американській армії у Першій світовій війні і 44 тисячі — під час Другої світової війни, кажуть дані Військово-морського історичного центру. Continue reading “День ветеранів та Місячник спадщини американських індіанців”

Алек Росс у Києві: на підтримку свободи інтернету

Автор: посол США в Україні Джон Теффт

Посол Теффт вітає Алека Росса і Бена Скотта в своїй резиденції
Посол Теффт вітає Алека Росса і Бена Скотта в своїй резиденції

Я мав приємність приймати в Києві 25-27 жовтня пана Алека Росса.  Алек є старшим радником Державного секретаря Гілларі Клінтон з питань інновацій і одним з найавторитетніших голосів у Вашингтоні за свободу інтернету і використання соціальних медій у зовнішній політиці.  Алек і його заступник Бен Скотт провели у Києві три сповнені подіями дні, дізнаючись про тутешній стан свободи інтернету і обговорюючи порядок денний для дипломатичної майстерності у ХХІ-му столітті, накреслений держсекретарем Клінтон.  Цей візит був етапом їхньої подорожі регіоном, що включала також відвідини Естонії й Росії.

Дипломатична майстерність ХХІ-го століття – це амбітна програма, що передбачає використання нових он-лайн інструментів і усе більше охоплення світу мережею для перетворень підходів Державного департаменту США до дипломатії і питань розвитку.  Як сказала держсекретар Клінтон у січні 2010 року, «самі по собі нові технології не мають власної позиції у боротьбі за свободу і поступ, але Сполучені Штати мають: ми стоїмо за єдиний інтернет, де усьому людству належить рівний доступ до знань та ідей».

Алек і Бен прибули до Києва поділитися захоплюючими думками про кардинальні зміни, викликані інтернетом.  Але головною їхньою метою було вислухати широкий спектр українських бізнесменів, політиків, журналістів, активістів і блогерів стосовно того, який вплив справляє інтернет на Україну у економічному й соціальному аспектах, і який його майбутній потенціал у країні. Continue reading “Алек Росс у Києві: на підтримку свободи інтернету”