Україна: 20 років незалежності

Автор посту: Посол США в Україні Джон Теффт

«В своїй хаті своя й правда, i сила, і воля».

-Тарас Шевченко

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ»

-Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року 

«Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя».

-Американська декларація незалежності, 4 липня 1774 року

Цього року виконується 20 років незалежності України.  Я пишаюся тим, що представляю Сполучені Штати під час цієї важливої річниці.  Україна пройшла довгий і складний історичний шлях, щоб досягти незалежності як сучасна країна.  І хоча нагальні проблеми і щоденні виклики, які постають перед українцями, легко відволікають увагу людей, слід завжди пам’ятати, що існування України як незалежної держави є тріумфом людського духу.

Американці із гордістю зберігають пам’ять про події, що привели до нашої власної незалежності, включаючи революційний об’єднавчий заклик до людської свободи – Декларацію незалежності.  Хоча незалежність часом досягається в підсумку силою зброї, як це було в Американській революції, саме сила ідей насправді спонукає людей до дій.  Безсмертні слова Томаса Джефферсона у Декларації незалежності виголосили вроджене прагнення людей бути вільними і рівними за власним становищем із іншими народами світу. Continue reading “Україна: 20 років незалежності”

Advertisements

Це вже не вікно, а ворота в Америку!

Автор посту: Хезер Фабрікант, Заступник аташе з питань культури Посольства США

Центр "Вікно в Америку" у Вінниці

Якось ранком в понеділок я із задоволенням вирушила у поїздку, аби відвідати чотири з двадцяти дев’яти центрів «Вікно в Америку», відкритих за сприяння Посольства США в  Україні: у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях. Я ніколи не була у жодній з цих трьох областей, тому мені було дуже цікаво побувати в нових для мене куточках України. Кожен регіон України можна порівняти з вікном, що проливає світло на різнобарвну та гарну країну і ії народ. За нашою програмою «Центри «Вікно в Америку» в Україні» створено мережу інформаційних центрів,  що розміщені  в українських бібліотеках, де українці, які цікавляться нашою країною, можуть отримати додаткову інформацію про США, переглянути американські фільми, вивчити англійську мову, поспілкуватись з американцями та попрактикувати англійську з носіями мови. Аби переглянути повний список центрів «Вікно в Америку» в Україні, натисніть тут. А тим часом я розкажу далі про те, що мені найбільше запам’яталося з поїздки.

Бабусі на велосипедах – подорож  Центральною та Західною Україною

Центр "Вікно в Америку" у Хмельницькому

Поки ми їхали у мікроавтобусі, заваленому книжками, плакатами та DVD-дисками, призначеними для наших центрів «Вікно в Америку», я думала про те, що мені дуже пощастило жити протягом деякого часу в Україні та робити таку цікаву роботу. По дорозі у Вінницькій області ми проїхали над гарною річкою Тетерів, береги якої були щільно усіяні дачами та жовтими соняшниками, що сягали обрію. Я думала про соняшникову олію, що виготовлена з цих золотих медальйонів і продається на ринках. Я пірнала у затінок соковито зелених дерев, що зберегли свою зелень через часті дощі цього літа. Я також спостерігала за бабусями на велосипедах, щедро завантажених їхнім крамом. Мотоциклісти та далекобійники з однаковим завзяттям мчалися по вибоїстих дорогах. Корови паслися поруч із шосе, а коні скакали по футбольних полях. Трактори то заїжджали то з’їжджали з дороги, а старомодні  вантажівки,  прикрашені написами “Молоко” чи зображеннями хліба буквально пролітали повз нас. Запах горілої трави час від часу залітав до авта і от ми, нарешті, побачили знак з мозаїчної плитки, який засвідчував, що ми заїхали у Вінницьку область.  Continue reading “Це вже не вікно, а ворота в Америку!”