Місячник афроамериканської історії – боротьба та основні досягнення афроамериканців Частина друга: від Мартіна Лютера Кінга до виборів президента Барака Обами

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Мартін Лютер Кінг

Лідер боротьби за громадянські права Мартін Лютер Кінг, який проповідував шлях ненасильницького опору соціальній несправедливості, привернув увагу нації у 1963 році під час Маршу на Вашингтон, де він виголосив свою знамениту промову “У мене є мрія”.  У 1964 і 1965 рр.  Конгрес прийняв Закон про громадянські права та Закон про виборчі права, які, нарешті, дали повну юридичну рівність афроамериканцям на території Сполучених Штатів. Мартін Лютер Кінг трагічно загинув у 1968 році в Мемфісі від руки білої людини, яка виступала проти його зусиль щодо забезпечення рівності для афроамериканців.

Однак, юридична рівність не принесла повної соціальної та економічної рівності.

Барак Обама

Починаючи із 1960-х років спостерігається повільний прогрес в тому, що більше афроамериканців починають належати до середнього класу, стають більш освіченими і досягають високої кар’єри у всіх сферах життя суспільства. В останні роки все більше молодих американців під час перепису насалення почали називати себе мультирасовими, або належними до змішаної раси, що свідчить про пом’якшення жорсткої категорії  чорних і білих, яка довго була основною ознакою американського суспільства. Обрання Барака Обами в 2008 році першим афроамериканським президентом стала важливою віхою, демонструючи, що у менталітеті країни відбулися глибокі зміни. Однак, багато людей в афроамериканській громаді продовжують боротися, оскільки вони більш вразливі до високого рівня безробіття і бідності у порівнянні з білими. Крім того, деякі міські громади стикаються з невикорінюваними ознаками бідності, вживанням наркотиків та насильством.

Місячник афрамериканської історії – це гарний час для ознайомлення з цією довгою і неоднозначною історією у всій її складності. Це розповідь про людей кмітливих та сильних духом, які протягом сотень років прагнули рівності, а також реалізації мети, колись поставленої Авраамом Лінкольном «що ця нація під Богом і повинна мати нове народження свободи».

Advertisements

Місячник афроамериканської історії – боротьба та основні досягнення афроамериканців Частина перша: від рабства до першої перемоги Руху за громадянські права в 1954 році

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Оскільки лютий добігає кінця, мені хотілося б згадати про його значення для американців як Місячника афроамериканської історії — часу, коли ми відзначаємо боротьбу та досягнення афро-американців, які складають 13% населення США. Історія афроамериканців почалася з довгого періоду поневолення, продовжилася боротьбою, прогресом у цій боротьбі і два роки тому історичним явищем – обранням Барака Обами першим афроамериканцем-президентом США в 2008 році.

Картер Вудсон

Картер Вудсон, видатний історик і син колишніх рабів, запропонував ідею святкування Тижня афроамериканської історії у 1926 році, обравши лютий, оскільки він збігається з днем народження президента Авраама Лінкольна та аболіціоніста Фредеріка Дугласа. Згодом, це святкування було розширено на цілий місяць.

На початку 1600-х років афроамериканці були привезені до англійських колоній в якості рабів.

Фредерік Дуглас

Американській революції (1776-1783) не вдалося покласти край рабовласництву, оскільки жителі півдня вважали, що їх економіка, заснована на виробництві бавовни, не зможе вижити без рабів. Незважаючи на радикальний заклик революції до рівності всіх людей, афроамериканці у південних штатах ще продовжували перебувати у власності хазяїв протягом більшої частини наступного сторіччя — до Громадянської війни в США (1861-1865). Чорні лідери, такі як Гарієт Табмен та Фредерік Дуглас, наполягали на тому, щоб покласти край інституту зла, який вони відчули на власному досвіді, але війна за збереження Союзу, вирувала ще протягом двох років, перш ніж Прокламація про звільнення рабів президента Авраама Лінкольна в 1863 році перетворила її на хрестовий похід проти рабства.

Кінець рабства не приніс повної рівності. У південних штатах, сегрегація та екстремістські угрупування, такі як Ку-Клукс-Клан, продовжували залякувати і вбивати афроамериканців, щоб вони не відстоювали свої права. Дискримінація та соціальна ізоляція були також поширені на півночі.  Непопулярне рішення Верховного суду в 1896 (Плессі проти Фергюсона) підтвердило конституційність начебто “роздільної, але рівної” системи сегрегації. Протягом цього часу видатні афроамериканські лідери і мислителі Букер Т. Вашингтон і Вільям Е. Б. Дюбуа продовжували боротися за рівні права для своєї громади.

Під час обох світових воєн багато афроамериканців служили в армії, яка була, врешті решт, десегрегована у 1947 році. У тому ж році Джекі Робінсон став першим афроамериканцем, який грав у вищій баскетбольній лізі. У 1950ті роки, рішенням Верховного суду від 1954 року (Браун проти Ради з освіти) було скасовано сегрегацію в школах, і це стало ще одною перемогою в сучасному русі за громадянські права.

День президента – на честь Джорджа Вашингтона

Джордж Вашингтон, 1-й президент США

Третій понеділок лютого – національне свято у США. І хоча це свято називається «День президента», його офіційна назва – «День народження Вашингтона». Цей день є відзнакою нашого першого президента, Джорджа Вашингтона, який народився 22 лютого. З часом це свято також стало пов’язане з ще одним великим президентом США, Авраамом  Лінкольном, який народився 12 лютого. Колись день народження Лінкольна відзначався окремо в багатьох штатах (а в декількох і дотепер).  Проте після введення свята «День Мартіна Лютера Кінга» в середині січня святкування дня народження Лінкольна об’єднали з днем народження Вашингтона у “День президента”, з тим щоб зберегти кількість офіційних робочих днів. У цьому році свято припадає на 21 лютого.

Часто говорять, що Джордж Вашингтон був «першим в серцях своїх співвітчизників». Американці знають і шанують його за два основних досягнення: як успішного головнокомандувача армією США у Війні за незалежність, та за встановлення обмежень виконавчої влади, коли він був першим президентом Сполучених Штатів.

Всі американські школярі можуть переказати історію про Джорджа Вашингтона та вишневе дерево, що, ймовірно, вигадана, але добре ілюструє думку народу щодо його бездоганної чесності. Історія розповідає про те, як Вашингтон, ще маленьким хлопчиком, бавлячись своєю новою сокиркою, ненароком пошкодив кору найкращої вишеньки в саду, і то так, що це улюблене деревце його батька невдовзі загинуло. Коли батько помітив і почав розпитуватись, хто міг призвести до загибелі дерева, він чесно зізнався, сказавши: “Я не можу сказати неправду”.

Під час Війни за незалежність, недосвідчені солдати Вашингтона зіткнулися з грізною британською армією. Але він привів їх до перемоги, пройшовши крізь неймовірні труднощі. Вашингтон також отримав всенародну повагу, коли після військового тріумфу відмовився від усіх переваг політичної влади,і замість цього повернувся на свою ферму у штаті Вірджинія як звичайний громадянин. Укладачі нової Конституції в 1787 році погодилися надати більше повноважень виконавчій владі, оскільки вони очікували, що саме Вашингтон буде обраний першим президентом США. Вони довіряли йому і вважали, що він не зловживатиме своєю посадою і створить важливі прецеденти обмеження виконавчої влади для його наступників.

Вашингтон служив на посаді президента два терміни з 1789 по 1797 рік. Він був найпопулярнішою особистістю в Америці наприкінці свого другого терміну, але знову відмовився від влади. Вчинивши так, він встановив неофіційну восьмирічну межу на президентство, яка згодом була оформлена у 22-й поправці до Конституції США (1951 р.). Його військове керівництво дозволило США отримати незалежність, але його чесність та відповідальне використання виконавчої влади, можливо, відіграло ще більшу роль у становленні країни як демократичної республіки, заснованої на верховенстві закону, де президент поважає обмеження своєї влади, передбачене Конституцією.

Подорож в Одесу

Автор посту: Стівен МакЛауд, Віце-консул Посольства США в Україні

Перед моєю поїздкою до Одеси мої колеги запитували мене: «Чому Ви їдете до Одеси взимку?  Вам треба поїхати туди літом».  Я зрозумів, що вони мали на увазі, щойно літак приземлився і пілот сповістив нас про те, що температура повітря за бортом становить -9 градусів за Цельсієм, — значно холодніше, ніж у Києві.

Отже подорож до Одеси разом з моїм колегою з Консульського відділу Олексієм Салівоном розпочалася.  Наша поїздка мала три цілі: надання консульських послуг американцям, які проживають в Одесі та області, зустріч із декількома морськими агенціями, а також обговорення змін, які будуть у правилах літньої програми студентського обміну (Summer Work Travel Program) зі студентами та представниками ЗМІ.

Ми зустрілися з громадянами США вранці, а потім перейшли до щільного графіка зустрічей із агенціями та зі студентами Одеської національної морської академії.  Професіоналізм та вправне ведення справ агенціями нас приємно вразили.  Між усіма агенціями існує жорстка конкуренція і усі вони чудово усвідомлюють, що задіяні у так званому «людському бізнесі», котрий включає в себе найм та  координацію роботи професійних моряків, які працюють на морських суднах по всьому світі.  За різними даними в Україні є близько 60 000 працюючих моряків, і половина з них походить із Одеси.  Попит на кваліфікованих моряків зростає, а разом з ним і конкурентоспроможність, і, звісно, підвищення попиту відкриває грандіозні можливості як для морських агенцій, так і для України.

Зустріч з представниками Вікна в Америку в Одеській державній науковій бібліотеці

І наостанок, ми зустрілися з представниками Вікна в Америку в Одеській державній науковій бібліотеці, щоб обговорити зміни стосовно  літньої програми студентського обміну (Summer Work Travel Program).  І представники ЗМІ, і студенти ставили досить багато питань, і ми надали відповіді майже на всі.  Звісно, багато запитань стосувалося безпеки українських студентів, котрі проживають і працюють в США за цією програмою.

Після цієї жвавої дискусії настав час повертатися до Києва.  Це були напружені два дні, однак, я, без сумніву, хочу ще раз завітати до Одеси в найближчому майбутньому.  Можливо, наступного разу буде хоч трохи тепліше.

Ексклюзивне інтерв’ю з Мері Вілсон з гурту «Сюпрімз» (“The Supremes”)

Автор посту: Деніел Сісек, заступник прес-аташе Посольства США

Мері Вілсон з гурту "Сюпрімз" під час інтерв'ю в Києві

Слухайте розповідь Мері Вілсон про Мотаун, рух за громадянські права, колекцію суконь гурту «Сюпрімз» та “школу життя” поп-зірки в ексклюзивному інтерв’ю, яке вона дала Посольству США у Києві 3 лютого 2011 року. 

Мері Вілсон написала наступне про свою поїздку до Києва: 

“Я чудово провела час в Україні. Нас так добре прийняли в резиденції посла США Джона Теффта в Києві. А дружина посла, Марієла, так гарно заспівала разом зі мною зі сцени “Зупинись, … в ім’я любові”;  насправді ця сцена була в її вітальні!”

Мері Вілсон з гурту «Сюпрімз» 

Просимо вас завітати на інтерактивну, мультимедійну виставку в

Мері Вілсон та Марієла Теффт, дружина посла Теффта, співають разом

 Українському Домі, яка розповідає про тернистий шлях найуспішнішої групи 1960-х – «Сюпрімз»! А також про музичний  стиль Мотаун, що виник і виріс на тлі руху за громадянські права, і добре характеризує той час. Не пропустіть можливість дізнатися більше про цю епоху. Виставка працює безкоштовно в Українському Домі  і відкрита щодня з 4 по 14 лютого, з 11 ранку до 7 вечора.

Уряд України робить рішучий крок до прозорості та підзвітності перед громадянами

Автор посту: Посол США в Україні Джон Ф. Теффт

Джеймс Медісон, четвертий президент США

” Народний уряд без інформації для народу, або можливості її отримувати –  це лише пролог до фарсу чи трагедії, або, можливо, і до того і іншого. Знання завжди буде перемагати невігластво, і люди, що хочуть самі бути собі керівниками, повинні озброїти себе силою, яку дає знання.”

Джеймс Медісон, четвертий президент США і автор Біллю про права Конституції США.

3 лютого 2011 року Україна вступила до спільноти демократичних держав, які визнали право громадян на отримання інформації про діяльність свого уряду, забезпечуючи таким чином його підзвітність. Підписання президентом Януковичем Закону про доступ до публічної інформації – це обіцянка українському народу, а зокрема журналістам та громадянському суспільству, що їхнє право знати та поширювати інформацію про те, що влада робить від їх імені, тепер юридично закріплене і буде поважатися. Тепер починається найскладніша частина: вровадження закону належним чином  і забезпечення того, щоб політики та чиновники не послабили закон, навмисно приховуючи неналежну поведінку за ширмою конфіденційності. Хоча ні один уряд не може виконувати свою роботу із захисту безпеки та процвітання своєї країни без таємниці, головним в цьому є забезпечення присвоєння інформації статусу кофіденційної тільки відповідно до законних правил.  Уникання незручних становищ у політичному чи особистому плані  (або й злочинна діяльность!) не можуть бути законними підставами до втаємничення інформації.

Тоді як моя країна була заснована в 1776 році Декларацією незалежності, а потім і сміливою заявою: “Уряди, засновані людьми, черпають свої законні повноваження зі згоди керованих”, Швеція була першою країною, яка цього ж року проголосила перший у світі закон про свободу інформації. Сполучені Штати не мали такого закону на федеральному рівні аж до часу, поки президент Ліндон Джонсон не підписав Закон про свободу інформації (Freedom of Information Act) 4 липня 1966, на 190 років пізніше, ніж була підписана Декларація незалежності США. Це був лише третій такий закон у світі, після Швеції та Фінляндії, і тоді його було визнано революційним, але з того часу близько 80 інших країн наслідували цей приклад. Новий український закон, як і Закон про свободу інформації США гарантує громадянам та іноземцям право на отримання копії урядових документів протягом встановленого періоду часу після запиту. Тільки деякі види інформації можуть зазнати обмежень у доступі, наприклад, з міркувань національної безпека або дотримання конфіденційності окремих громадян.

Закон про свободу інформації США передбачає, що всі документи федерального уряду відкриті для доступу, і кожен штат США має свій аналогічний закон забезпечення доступу громадськості до інформації. З самого початку закон успішно застосовувався, навітьколи це було дуже невигідно для уряду. Наприклад, через два роки після події завдяки Закону про свободу інформації  було оприлюднено подробиці різанини у Май Лай (My Lai) у В’єтнамі. Разом з цим відкритість уряду збільшилася, коли у 1996 році президент Білл Клінтон підписав додаток до закону, який включав і доступ до цифрової інформації. Наступного дня після присяги, президент Обама підписав меморандум для виконавчої влади, в якому зазначено: “Закон про свободу інформації повинен адмініструватися з чіткою презумпцією: в разі виникнення сумнівів відкритість має переважати.”

Новий український закон виданий для того, щоб журналісти могли виконувати свою роботу без перешкод, щоб громадянське суспільство могло отримувати інформацію у такий спосіб, щоб це допомагало у здійсненні подальших реформ, а також, щоб громадяни України загалом мали можливість знати, що їхні представники роблять від їх імені. Кожен громадянин тепер зможе надіслати запит на інформацію до уряду, монополії чи бізнес-структури, які фінансуються з державного бюджету і влада має надати відповідь не пізніше ніж через п’ять днів з дня отримання запиту, або-  у надзвичайних ситуаціях – протягом 48 годин. Я сподіватимусь, що президент Янукович і уряд України робитимуть все від них залежне для забезпечення реалізації нового закону, що гарантуватиме ширший доступ громадян України до інформації.